Почесні доктори

Основні наукові напрямки: рафінування металів фізичними методами; вакуумна та надвакуумна металургія; фізика та матеріалознавство чистих і надчистих металів (один із засновників цього напрямку).

Установив явище магнітного пробою в рутенії, гігантські осциляції терморушійної електричної сили, нові закономірності впливу мікродомішок та легування на властивості конструкційних матеріалів атомної енергетики. Вирішив проблеми радіаційної стійкості та холодноламкості конструкційних сплавів атомної енергетики та берилію. Розробив нові технології виробництва сплавів цирконію та гафнію для атомної енергетики України.

Автор понад 500 наукових статей, 5 монографій, більше 30 патентів та авторських свідоцтв на винаходи. Під його керівництвом захищено 6 докторських і 15 кандидатських дисертацій.

Член бюро Відділення ядерної фізики та енергетики НАН України. Дійсний член Академії інженерних наук Росії. Член секції «Рідкісні метали» наукової ради по новим матеріалам Міжнародної асоціації академій наук, наукової ради з хімії та технології високочистих речовин РАН, вченої ради «Ядерно-паливний цикл» Міністерства палива та енергетики України. Заступник головного редактора наукового журналу «Питання атомної науки і техніки» ННЦ ХФТІ та редактор серії «Чисті метали, вакуум і надпровідники».

Заслужений діяч науки і техніки України (2008 рік). Лауреат Державної премії України в галузі науки і техніки (1982 рік), премії НАН України імені О. І. Лейпунського (2007 рік). Нагороджений орденом «Знак Пошани» (1971 рік), медалями (1970, 1988 роки), медалями та дипломами ВДНГ СРСР (1973, 1983 роки).

З 2003 рокук — ректор Національного педагогічного університету імені М. П. Драгоманова. Президент Асоціації ректорів педагогічних університетів України. Віце-президент Академічної мережі Центральної та Східної Європи, член Клубу ректорів Європи.

Наукові інтереси стосуються соціальної філософії, зокрема філософії освіти, модернізації української освіти в контексті вимог Болонського процесу; стратегії розвитку вищої педагогічної освіти та підготовки вчителя в умовах демократичних та ринкових перетворень, глобалізації та становлення інформаційного суспільства; світоглядної проблематики, соціокультурних орієнтацій та виховання студентської молоді.

Автор близько 500 наукових праць, серед яких 45 індивідуальних і колективних монографій, а також підручників, навчальних посібників для студентів вищих навчальних закладів, учнів середньої школи.

Почесний професор Міжнародного університету м. Відня, Білоруського державного педагогічного університету імені Максима Танка, Гродненського державного університету імені Янки Купали (Білорусь), Пряшівського університету (Словаччина).

Заслужений діяч науки і техніки України (1997 рік). Лауреат Державної премії України в галузі освіти (2013 рік), першої премії Академії педагогічних наук України (2000 рік), премії Ярослава Мудрого АН вищої школи (2002 рік) та премії НАН України імені Дмитра Чижевського (2003 рік), міжнародної літературно-мистецької премії імені Г. Сковороди.

Нагороджений орденом «За заслуги» III ст. (2004 рік), Почесною Грамотою Верховної Ради України (2002, 2003 роки), «Знаком Пошани» Київського міського голови, орденами і медалями церковних та громадських організацій — Хрестом Пошани «Князь Святослав», «За розбудову освіти», орденами Нестора Літописця III ст., Св. рівноапостольного князя Володимира ІІІ ст., медаллю імені лауреата Нобелівської премії А. Швейцера.

Основні напрями наукової діяльності пов’язані з економікою перехідного періоду, фінансовим оздоровленням економіки Польщі, подоланням наслідків фінансово-економічної кризи. Автор програми радикальної економічної трансформації Польщі від соціалістичної системи господарювання до ринкової, відомої у світі як «шокова терапія» або «план Бальцеровича». План, який був упроваджений у життя, передбачав суворе обмеження інфляції, приведення до рівноваги протягом року державного бюджету, товарного та грошового ринків, переведення всіх сфер економіки на ринкові відносини. Для цього підвищувалися роздрібні ціни, скорочувалися бюджетні дотації, обмежувалися грошові доходи, а для підприємств уводився частковий внутрішній обіг злотого і встановлювався його єдиний курс.

Член польського соціологічного та економічного товариств. Почесний доктор 13 європейських та 2 американських університетів. Член-кореспондент історично-філософського факультету Польської Академії знань.

Володар титула «найбільшого реформатора в країнах Євросоюзу» від Аналітичного центру European enterpris institute (2007 рік, Брюссель). Лауреат премії Мілтона Фрідмана за розвиток свободи (2014 рік). Нагороджений орденом Білого Орла — вищою державною нагородою Польщі (2005 рік).

Наукові дослідження присвячені фізиці металів, фізиці плазми, надпровідності, теорії магнетизму. Спільно з О. І. Ахієзером та С. В. Пелетминським відкрив магнітоакустичний резонанс (1956 рік) і проміжний стан в антиферомагнетиках (1970 рік). Один із перших розпочав вивчення нелінійних властивостей магнітних матеріалів і впровадження поняття солітона у фізику магнетизму. Отримав принципово важливі результати з кінетики солітонів.

Разом із своїми колегами та учнями створив теорію колективних спектрів магнітопружних хвиль у магнітних матеріалах, розвинув макроскопічну теорію релаксації магнітного моменту у феромагнетиках з урахуванням обмінної взаємодії.

Автор понад 500 наукових праць, у тому числі монографій, які відомі за кордоном.

Член Американського та Італійського фізичних товариств, Міжнародного союзу з математичної фізики, президент Українського фізичного товариства (1991–1995 роки), член Російської академії творчості, мистецтва і соціальних проблем, член Нью-Йоркської АН.

Герой України (2010 рік). Заслужений діяч науки (1980 рік). Лауреат Державних премій УРСР (1971 рік і 1986 рік) та України (1999 рік), премій АН УРСР імені К. Д. Синельникова (1978 рік) та імені М. М. Крилова (1985 рік), НАН України імені М. М. Боголюбова (1993 рік), міжнародної премії ім М. М. Боголюбова Об’єднаного інституту ядерних досліджень (1999 рік), премії Міжнародної федерації вчених і Наукового католицького фонду Св. Валентина (Італія, 2000 рік).

Нагороджений орденами Трудового Червоного Прапора (1971 рік), Леніна (1986 рік), Ярослава Мудрого V ст. (1998 рік), Шахтарської слави І ст. (1998 рік) та «За заслуги» ІІ ст. (2000 рік), медаллю Іоанна Павла ІІ, Почесною відзнакою Президента України (1994 рік).

Наукові інтереси охоплюють широке коло проблем історії Німеччини, Радянського Союзу та Росії. Найбільше його увагу привертають російська революція 1917–1920-х років, Перша світова війна, політика тоталітарних режимів Німеччини та Радянського Союзу в міжвоєнний (1920–1930-ті роки) і післявоєнний періоди й особливо — історія Другої світової війни, у галузі якої він є одним із провідних науковців світу.

Автор та співавтор 16-ти монографій, понад 110 наукових статей, понад 160 рецензій, співвидавець численних наукових праць, у тому числі відомого у світі збірника «Східна Європа».

Почесний доктор Кемеровського університету (РФ, 2000 рік).

В березні 1998 року започаткував якісно нову програму моніторингу астероїдів, що отримала назву LONEOS. В межах цієї програми групою під його керівництвом було відкрито близько п’яти тисяч нових астероїдів (на його особистому рахунку — 562) і 18 комет, а Ловелівська обсерваторія посіла друге місце в світі за кількістю відкритих нових об’єктів. Серед них — 185 астероїдів, що час від часу наближаються до Землі і можуть перетинати її орбіту, тим самим становлячи потенційну загрозу можливого зіткнення. Таким чином, виконання програми LONEOS робить значний внесок у рішення однієї з актуальних проблем виживання Людства — проблеми астероїдної небезпеки.

З 1997 року обіймає посаду провідного спеціаліста Ловелівської обсерваторії. Одночасно працює на громадських засадах в Міжнародному Астрономічному Союзі (МАС): у 2000–2003 роках — президент комісії 20 МАС, з 2003 по 2006 рік — віце-президент, а з 2006 року — президент відділення планетних наук.

Тричі відвідував ХНУ імені В. Н. Каразіна. Активно співпрацює з НДІ астрономії ХНУ. В листопаді 1980 року Е. Боуелл відкрив новий астероїд, який за його пропозицією було названо «10685 Kharkivuniver» (офіційно зареєстрований під цією назвою 25 січня 2005 року).

На початку наукової кар’єри виступав як соціолог-африканіст, вивчав економічні проблеми країн Африки, що розвиваються. З кінця 1960-х років розпочав створення загальної теорії соціально-економічного розвитку. Історію науковець розглядав як розвиток різних регіональних світ-систем (світ-економік та світ-імперій), які довгий час конкурували одна з іншою, доки європейська (капіталістична) світ-економіка не стала абсолютно домінуючою. Світ-системна теорія зробила величезний вплив на зростання інтересу до глобальної історії і сприяла народженню історичної глобалістики.

Автор понад 20 книг і 300 статей. Базова праця — багатотомник «Сучасна світ-система», який відразу ж після виходу набув статус класики і зібрав безліч академічних нагород, у тому числі найпрестижнішу премію в галузі соціології — імені Пітирима Сорокіна.

Член редакційної ради журналів «Социальная эволюция и история» та «Социология: теория, методы, маркетинг».

Почесний доктор більш ніж 50-ти університетів світу.

Нагороджений золотою медаллю М. Д. Кондрат’єва РАН (2005 рік), медалями та преміями багатьох університетів, наукових закладів.

Наукові інтереси охоплюють такі галузі біологічних і медичних наук, як педіатрія, мікробіологія, етіологія дегенеративних захворювань центральної нервової системи, генетика людини та ін. З середини 1950-х років активно займався вірусологією, особливо — дослідженнями епідеміологічних проблем екзотичних та ізольованих народностей, вивчав вірусні інфекції у багатьох віддалених місцях світу, відкрив нові механізми виникнення та розповсюдження інфекційних захворювань.

Здійснював епідеміологічні дослідження в СРСР, у районах Сибіру та Далекого Сходу. Створив центр для вивчення та лікування енцефаліту, в якому відбувалась підготовка фахівців з інфекційних захворювань нервової системи. Виконав комплекс досліджень енцефаліту та вірусної лихоманки в епідемічних зонах Карпат та був ініціатором створення такого центру в Україні.

Член Української асоціації комп’ютерної медицини (з 2000 року почесний), Товариства педіатричних досліджень, Американського педіатричного товариства, Американської академії наук і мистецтв, Американського філософського товариства, Американської академії неврології, почесний член Колумбійської, Словацької та Мексиканської академій медицини, загалом почесний доктор майже 30 наукових закладів світу і активний член близько 40 наукових товариств.

Лауреат Нобелевської премії у галузі фізіології та медицини (1976 рік). Удостоєний нагороди Міда Джонсона Американської академії педіатрії (1963 рік).

Започаткував і розвиває наукову школу в галузі макроекономіки (теорія і моделі економічного прогнозування) та фінансів (фінансова безпека, бюджетна та боргова політика, оподаткування та податкове стимулювання розвитку економіки). Обґрунтував стратегію розвитку економіки України на довгострокову перспективу. Висунув нову концепцію економічного зростання в умовах нестабільності.

Автор понад 400 праць, серед яких 35 монографій (6 персональних). Під його керівництвом захистилися 20 кандидатів і 17 докторів наук. Позаштатний радник Президента України з макроекономіки (1994–2000 роки), член Вищої економічної ради при Президентові України (1997–2001 роки), член Національного антикорупційного комітету, Ради Національного банку України (з 2005 року, у 2005–2007 роках — голова),

Консультативної ради з питань розвитку сільського господарства та сільських територій при Президентові України, Ради інвесторів та Науково-експертної колегії з проблем соціально-економічного розвитку при Кабінеті Міністрів України. Вчений є також членом Ради з питань науки та науково-технічної політики при Президентові України, членом Секції соціогуманітарних наук Комітету Державних премій України в галузі науки і техніки, Головою експертної комісії ВАК України й інших урядових та громадських інституцій.

Заслужений діяч науки і техніки України (2002 рік). Лауреат Державної премії України в галузі науки і техніки (2002 рік), премій імені О. Г. Шліхтера АН УРСР (1991 рік), імені В. С. Михалевича НАН України (2005 рік). Переможець конкурсу «Людина року» в номінації «Вчений року» (2005 рік).

Нагороджений орденами «За заслуги» І, ІІ, ІІІ ст. (2011, 2008, 2004 роки), Почесною грамотою Кабінету Міністрів України (2004 рік), Почесною відзнакою Спілки економістів України (2010 рік).

Наукові інтереси в галузі фізики магнітних явищ, зокрема низькотемпературного магнетизму, магнітооптики та фотоіндукованих явищ. В неелiвських феримагнетиках ним виявлено, візуально спостережено і досліджено двохфазні та двійникові доменні структури, що утворюються в процесі індукованих магнітним полем фазових переходів і можуть існувати в широкому інтервалі зовнішніх магнітних полів, верхня межа яких досягає поля міжпідграткової обмінної взаємодії. Експериментально встановив важливі закономірності утворення й еволюції магнітних доменних структур магнітного проміжного стану, що виникає в процесі індукованого магнітним полем спін-орієнтаційного фазового переходу першого роду в антиферомагнетиках. Вперше експериментально дослідив кінетику індукованого магнітним полем фазового переходу першого роду в антиферомагнетику. Виявив особливості динаміки міжфазних доменних стінок, що пов’язані зі зміною структури стінки в магнітному полі та спостерігав утворення при розпаді метастабільної антиферомагнітної фази фронту фазового переходу, який рухається зі швидкістю, що набагато перевищує граничну швидкість міжфазної стінки тощо.

Автор понад 110 наукових праць. Під його керівництвом захищено 5 кандидатських дисертацій. Багато років співпрацює з провідними лабораторіями Росії, Польщі, Франції, Німеччини, Австрії, Нідерландів, США та бере участь у низці міжнародних наукових проектів (NATO, INTAS, STCU, Volkswagen та ін.).

Член-кореспондент (з 2000 рік), академік (з 2012 рік) НАН України. Член Українського фізичного товариства.

Лауреат Державної премії України в галузі науки і техніки (2004 рік), спільної премії АН СРСР та АН Польщі (1987 рік). Нагороджений орденом «За заслуги» ІІІ ст. (2008 рік), Грамотою Верховної ради України (2007 рік), Почесною грамотою Кабінету міністрів України (2010 рік).

З 1894 року — керівник історико-філософської секції, а з 1897 року — голова Наукового Товариства імені Т. Г. Шевченка, провів реорганізацію його на зразок академії наук, започаткував видання низки наукових збірників, зокрема разом з І. Я. Франком «Літературно-наукового вісника». На власні кошти заснував приватну вчительську семінарію в м. Коломия (1904 рік).

Став ініціатором створення «Українського наукового товариства» (1907 рік), яким видавався науковий збірник «Україна».

Автор понад 800 наукових праць, а також оповідань, нарисів, п’єс. Громадсько-політичну діяльність плідно поєднував з науково-дослідною роботою, виховав плеяду учнів-послідовників концепції історії України. Серед фундаментальних праць вченого на першому місці стоїть 10-томна «Історія України-Руси» (1898–1937 роки). У 1904 році у Петербурзі була видана його узагальнююча праця «Очерк истории украинского народа», яка витримала кілька видань і була покладена в основу науково-популярної «Ілюстрованої історії України» (теж неодноразово перевидавалася).

Історія українського народу в його працях була побудована за розробленою ним схемою, викладеною у статті «Звичайна схема „руської“ історії і справа раціонального укладу історії східного слов’янства», яка була опублікована в 1904 році в «Сборнике статей по славяноведению». Обґрунтував історію України як процес історичного розвитку українського народу, відмінний від історії сусідніх народів в політичному, господарському та культурному плані. Плідно працював над написанням «Історії української літератури» (п’ять томів вийшли у 1922–1927 роках), історії української культури, церкви, етнографії, фольклору, соціології.

В 1971 році захистив дисертацію на здобуття ступеня доктора наук з хімії й розпочав роботу в Інституті хімії університету Кампінаса (Бразилія), який на сьогодні є одним із найважливіших наукових та освітніх центрів Південної Америки, з 1987 року — титулярний професор.

Автор майже 200 статей у провідних наукових виданнях світу.

Засновник нових наукових напрямів. Зокрема, започаткував роботи з функціоналізації аморфного кремнезему шляхом ковалентного прищеплення на поверхню комплексоутворюючих органічних реагентів з метою створення гібридних матеріалів для сорбції та аналізу. Йому належить світовий пріоритет у розробці методик синтезу та вивченні адсорбційної поведінки гібридних органо-кремнеземних матеріалів.

З початку 1990-х років розпочав дослідження з ковалентної іммобілізації на поверхні кремнезему оксидів Al, Ti(IV), Nb(V), Sb(V), Zr(IV), що дозволило через декілька років започаткувати новий напрямок у матеріалознавстві — створення на основі принципів золь-гель синтезу гібридних матеріалів нового покоління, що містять кремнеземне ядро, метал-оксидний фосфатний шар та органічну (як правило, целюлозну) складову.

Наукові здобутки ученого неодноразово відзначалися національними і міжнародними преміями і нагородами. Зокрема, він був визнаний кращим ученим Бразилії, удостоєний медалі за наукові здобутки Бразильського хімічного товариства, нагороджений бразильсько-італійською премією за видатний внесок у неорганічну хімію.

Активний прибічник співробітництва між ученими Бразилії та України, неодноразово відвідував нашу країну, виступав з доповідями, зокрема і в Харківському національному університеті імені В. Н. Каразіна. Закордонний член наукової ради з аналітичної хімії відділення хімії НАН України.

У 1996 році обійняв посаду головного лікаря дільничої лікарні на станції Куп’янськ Південної залізниці, з серпня 1996 року — посаду начальника медичної служби Південної залізниці. З червня 2000 року — заступник головного лікаря з експертизи непрацездатності дорожньої клінічної лікарні на ст. Харків. З листопада 2000 року — начальник другого відділу Управління охорони здоров’я Харківської обласної державної адміністрації. У вересні 2005 року призначений заступником начальника медичної служби, а з квітня 2006 року — начальником медичної служби Донецької залізниці. З 1997 по 2005 рік одночасно працював асистентом кафедри хірургії, а потім — кафедри соціальної гігієни та організації охорони здоров’я. Нині — начальник медичної служби Одеської залізниці.

Лікар вищої категорії з організації та управління охорони здоров’я та лікар акушер-гінеколог вищої категорії (з 1990 року).

Нагороджений почесними знаками: «Залізнична слава» III ст., «Почесний залізничник Донецької залізниці». У 2007 році отримав нагороду Міжнародного Академічного Рейтингу популярності «Золота Фортуна» — почесну відзнаку «Трудова Слава».

Під його керівництвом розроблена й затверджена регіональна комплексна програма соціально-економічного розвитку Харківської області до 2010 року. З 2000 року — секретар Національної ради з узгодження діяльності загальнодержавних і регіональних органів та місцевого самоврядування.

Член Вищої економічної ради Президента України (1997–2001 роки); член наглядової ради Національного фонду соціального захисту матерів і дітей «Україна — дітям» (2001 рік).

У 2006–2008 роках — Надзвичайний і Повноважний Посол України в Російській Федерації, у 2008–2010 роках — директор Інституту міжнародних відносин Національного авіаційного університету (м. Київ), у 2010–2013 роках — Надзвичайний і Повноважний Посол України в Республіці Казахстан, з липня 2013 рік — Надзвичайний і Повноважний Посол України у Китайській Народній Республіці.

Президент Федерації плавання України, член виконкому Національного Олімпійського Комітету України.

Почесний громадянин м. Харкова (2006 рік) та Харківської області (2012 рік). Лауреат Державної премії України в галузі науки і техніки (2002 рік). Нагороджений орденом «За заслуги» ІІІ ст. (1997 рік), ІІ ст. (2002 рік) та І ст. (2011 рік), орденом князя Ярослава Мудрого V ст. (1998 рік).

У 1953 році захистив кандидатську дисертацію «Боротьба робітників машинобудівної промисловості України за дострокове виконання першої п’ятирічки», а у 1988 році — докторську дисертацію «Робітничий клас України в роки першої п’ятирічки», з 1990 року — професор.

З 2001 по 2005 рік — професор кафедри історіографії, джерелознавства та археології Каразінського університету.

Автор близько 600 наукових праць, серед яких 21 книга (монографії, брошури, методичні посібники). Коло його наукових інтересів вельми широке: історія СРСР, історія України, джерелознавство, історіографія, зокрема історія вітчизняного підприємництва, історія культури та зовнішньої політики України, історія профспілок, методика викладання історичної науки, краєзнавство. Член ради із захисту дисертацій при історичному факультеті університету, вченої Ради Державного архіву Харківської області, голова Харківської організації спілки архівістів.

Почесний член Всеукраїнської спілки краєзнавців (1997 рік).

Ветеран праці (1984 рік). Відмінник освіти України (2002 рік), Нагороджений орденами Великої Вітчизняної війни ІІ ст. (1944 рік) та І ст. (1985 рік), «За мужність» ІІ ст. (1999 рік), бронзовою медаллю ВДНГ СРСР (1979 рік), медалями «За трудову відзнаку» (1980 рік), Жукова (1998 рік) та іншими.

У 1990–1991 роках — завідувач відділу етнополітики й прогнозування Центру національних відносин Інституту історії НАН України, у 1991–1995 роках — керівник Центру етносоціології та етнополітичних досліджень, заступник директора з міжнародних зв’язків Інституту соціології НАН України. З грудня 1995 року — міністр у справах національностей та міграції України, з серпня 1996 року — голова Державного комітету України у справах національностей та міграції. Надзвичайний та Повноважний Посол України в Італії та, за сумісництвом, на Мальті й у Сан-Марино. Має дипломатичний ранг Надзвичайного і Повноважного посланника України 2-го класу (з 1999 року).

Напрямки досліджень: етносоціологія, теорія етносу, соціологія міжетнічних стосунків, зокрема феномен етнічності в суспільних та міжнародних відносинах; міжетнічна взаємодія та етнополітичний менеджмент у поліетнічних суспільствах. Розробив дві авторські концепції етнополітичних та етносоціальних досліджень в Україні, визначив предмет, об’єкт етносоціології як науки та навчальної дисципліни.

Автор понад 350 праць, серед яких 10 індивідуальних монографій, підручники і навчальні посібники, понад 30 публікацій у зарубіжних виданнях.

Викладав у багатьох навчальних закладах Німеччини, США, Марокко. Експерт Ради Європи з питань етнічних меншин. Президент (1993–1995 роки) та голова комісії із зарубіжних зв’язків (1992–1993 роки) Республіканської асоціації українознавців. Член правління Соціологічної асоціації України (2000 рік) та багатьох інших наукових і громадських інституцій.

Почесний громадянин м. Апостолес та провінції Місьйонес (Аргентина, 1997 рік).

Заслужений діяч науки і техніки України (1998 рік). Лауреат премій імені Тараса Шевченка КНУ імені Т. Г. Шевченка (2004 рік), М. С. Грушевського НАН України (2005 рік). Нагороджений орденами Нестора Літописця Української православної церкви (1997 рік), «За заслуги» ІІІ ст. (2004 рік) та ІІ ст. (2010 рік), Св. Рівноапостольного князя Володимира Великого ІІІ ст. УПЦ Київського Патріархату (2010 рік), Св. Кирила і Мефодія УПЦ Київського Патріархату (2013 рік), медалями та відзнаками.

Основні дослідження стосуються взаємодії електромагнітного випромінювання з магнітовпорядкованими кристалами, фазовим перетворенням у них. Відкрив низку нових магнітооптичних ефектів і проміжний стан в антиферомагнетиках і феромагнітних кристалах. Вперше в світі спостерігав існування екситон-домішкових комплексів. Створив наукову школу магнітооптики і спектроскопії антиферомагнетиків.

Останнім часом отримав вагомі результати у галузі високотемпературної надпровідності; сильнокорельованих електронних систем та наномагнетизму.

Автор понад 500 наукових праць, широку популярність отримав його підручник «Лекции по магнетизму» і монографія «Введение в оптическую спектроскопию магнетиков». Головний редактор журналу «Физика низких температур» (1990 рік), член редколегії видавництва «Cambridge Scientific Publishers» (Кембридж, Англія), журналів «Космічна наука та технологія» (Київ), «Физика твердого тела» (Санкт-Петербург). Серед його учнів понад 50 кандидатів наук і 14 докторів наук.

Дійсний член Нью-Йоркської АН, академік Європейської академії наук, літератури та мистецтв (2003 рік). Почесний член Американського фізичного товариства (2000 рік), почесний доктор Одеського національного університету імені І. І. Мечникова (2010 рік).

Заслужений діяч науки України (1982 рік). Почесний працівник космічної галузі України (2007 рік). Лауреат державної премії УРСР (1971 рік) та Азербайджанської РСР (1986 рік), спільної премії Презідії АН СРСР та Польскої АН (1987 рік), премій НАН України імені К. Д. Синельникова (1985 рік) та імені Л. В. Шубнікова (2004 рік). Соросівський професор.

Нагороджений орденом «За заслуги» III ст. (2002 рік), медаллю «Петро Могила» МОН України, Почесною грамотою Верховної Ради України (2010 рік).

У 1978 році захистив кандидатську дисертацію «Електромагнитні флуктуації в обмежених плазмово-молекулярних системах», а в 1990 році — докторську дисертацію, з 1998 року — професор. З 1997 року — член-кореспондент, з 2006 року — академік, віце-президент, з 2009 року — головний учений секретарь НАН України.

Вчений у галузі статистичної фізики і теорії плазми. Розробив статистичну теорію просторово-обмежених плазмово-молекулярних систем і на її основі дослідив вплив взаємодії плазмової та молекулярної підсистем на електромагнітні флуктуації у таких системах (разом з І. П. Якименком та Ю. Л. Клімонтовичем); узагальнив теорію флуктуацій у стійкій стаціонарній плазмі на випадок турбулентної плазми з дифузійно-дрейфовими рухами рідинного типу (разом з академіком О. Г. Ситенком). Розробив послідовну кінетичну теорію запорошеної плазми на основі перших принципів статистичної механіки.

Сформулював строгі мікроскопічні рівняння та ланцюжок рівнянь Боголюбова для такої плазми, що дає змогу описати широкий клас нових фізичних явищ у запорошеній плазмі, які досі не мали свого пояснення.

Автор понад 200 наукових праць, серед яких відома монографія «Статистична теорія плазмово-молекулярних систем». Член-кореспондент Європейської академії наук, мистецтв і літератури (2004 рік), іноземний член РАН (2011 рік). Почесний доктор Інституту фізики конденсованих систем (2010 рік).

Лауреат Державної премії України в галузі науки і техніки (2005 рік), премії НАН України імені К. Д. Синельникова (1991 рік).

Нагороджений орденом «За заслуги» ІІІ ст. (2008 рік), Почесною грамотою Верховної Ради України (2004 рік).

Провідний суспільствознавець пострадянського простору, фахівець у галузі економіки, соціології праці та села, методології соціальних наук, теорії посткомуністичних трансформаційних процесів, засновник російської економічної соціології. Створена нею Новосибірська економіко-соціологічна школа визнана однією з авторитетних течій в російській суспільній науці 1960–1990-х років. Останні роки працювала над створенням методологічних засобів для поглибленого вивчення закономірностей, рушійних сил, механізмів та ймовірних перспектив громадських перетворень, які відбуваються в Росії та історично пов’язаних з нею країнах.

Автор понад 400 наукових праць. Доктор філософії Оберлинського коледжу, Джорджтаунського і Пенсільванського університетів (США), університету Гельсінкі (Фінляндія). Співголова Інтерцентру — Міждисциплінарного академічного центру соціальних та економічних наук (1993–2004 роки).

Віце-президент Радянської соціологічної асоціації та голова її Сибірського відділення (1972–1986 роки), президент цієї установи (1986–1991 роки). Член європейської соціологічної асоціації (1987 рік), Польської АН (1988 рік, з 1990 року — почесний член), ВАСГНІЛ (1992 рік), Міжнародного соціологічного інституту. Почесний член Академії Європи та Академії Європейського Середземномор’я (1993 рік). Почесний президент, а з 2010 року — голова правління «Левада-центру».

Лауреат премії імені Карпинського (Гамбург, 1989 рік), Демідовської премії (Єкатеринбург, 2000 рік), національної премії громадського визнання досягнень жінок Росії «Олімпія» (Москва, 2007 рік). Нагороджена орденами «Знак Пошани» (1972 рік), Трудового Червоного Прапора (1975 рік), Дружби народів (1981 рік), Жовтневої революції (1987 рік), срібною медаллю імені Питирима Сорокіна (2008 рік) та інші.

Здійснив значний внесок у формування концептуального апарату інженерної психології: принципів аналізу діяльності оператора, поняття інформаційної і образно-концептуальної моделей тощо. Ініціював формування нової спеціальності «ергономіка», під його керівництвом були розроблені інженерно-психологічні вимоги, принципи і рекомендації з ергономіки. У 1990-х роках виходить за межі експериментально-прикладної проблематики й звертається до проблем особистісного і духовного розвитку, естетичного виховання і розвивального навчання, формулювання принципів психологічної педагогіки, поетичної антропології і органічної психології. Плідно розвиває численні напрями, пов’язані з філософією, культурою і мистецтвом. Останні роки приділяє багато уваги дослідженню свідомості людини і розробкам з історії психології.

Автор понад 400 наукових праць, більше 100 з яких видані за кордоном, у тому числі 12 монографій англійською, німецькою, іспанською, японською і другими мовами. В роботах з історії психології значну долю займають роботи з історії Харківської психологічної школи, теорії пам’яті П. І. Зінченка. Під його керівництвом захищено 50 кандидатських дисертацій, багато його учнів стали докторами наук.

Член Президії і віце-президент Товариства психологів СРСР (1968–1983 роки), член Президії і голова Експертної ради з психології і педагогіки ДАК Російської Федерації, голова Міжнародної Наукової ради «Ергономіка», заступник голови Міжвідомчих наукових рад «Свідомість», «Людина», член Ради Російського фонду фундаментальних досліджень, президент Міжнародної асоціації розвивального навчання та інших.

Почесний член Американської академії мистецтв і наук (1988 рік). Почесний доктор Тартуського університету (2011 рік).

Лауреат премії Уряду Російської Федерації в галузі освіти, премії імені К. Д. Ушинського (сумісно з співавторами) за монографію «Сприйняття і дія» (1967 рік). Нагороджений медаллю імені Г. І. Челпанова (2002 рік), Почесною грамотою Президента Російської Федерації (2012 рік).

Член оргкомітету Canada Ukraine Legislative and Intergovernmental Project, у межах якого організовувалися робочі візити, семінари, круглі столи та зустрічі між українськими законодавцями й урядовими посадовцями з їх канадськими колегами з питань приватизації землі, культури. Керівник Програми імені Ковальських із вивчення Східної України, що виступає з підтримкою академічних дослідницьких проектів у Східній і Південній Україні. Економічний радник Канадсько-Українського археологічного проекту в Батурині.

Автор численних наукових праць, зокрема спеціальних досліджень з історії України переважно XVIII—ХІХ століть. Сферою його наукових інтересів є також російська та українська політична культура, українська історіографія, історія еліт, національне питання, національна ідентичність східнослов’янських народів.

Нагороджений орденом «За заслуги» ІІІ ступеню (2009 рік).

У 1975–1982 роках працював науковим співробітником Інституту прикладної лінгвістики та Інституту німецької мови та літературознавства в Ерлангені. Одночасно у 1999–2005 роках — прес-секретар Відділу основних спеціальностей Віртуального університету Баварії, у 2001–2007 роках — керівник секції комплексного проекту з розвитку можливостей для електронної освіти у Баварських університетах. За запрошенням викладав в університеті Айн-Шамс (Каїр) та університеті Ер-Ріяду (Саудівська Аравія).

Наукові інтереси в галузі комп’ютерної графематики, синтаксичного аналізу текстів у діалозі «людина — машина».

Автор наукових статей та рецензій, 4-х монографій, серед яких посібник для українських студентів-германістів. У 1993–2004 роках — керівник програми DAAD «Germanistische Institutspartnerschaften» у ХНУ імені В. Н. Каразіна. З 2000 року учасник щорічих зустрічей учених-германістів у Нюрнберзькому домі м. Харкова. У 2002–2003 роках — координатор стіпендіальної програми Л. Ейлера для кращих харківських студентів. У 2007–2008 роках — співкоординатор проекту Tempus «Сприяння студентському самоврядуванню: від пострадянської до європейської моделі». З 2012 року — член Української асоціації німецьких досліджень.

Нагороджений Почесною грамотою Харківського міського голови (2004 рік).

У 1954 році захистив кандидатську дисертацію «До теорії магнітної сприйнятливості тонких шарів металів при низьких температурах», а у 1964 році — докторську дисертацію «Деякі питання теорії непружної деформації кристалів». З 1967 року — професор, з 1990 року — член-кореспондент НАН України.

Наукові інтереси — електронна теорія металів, фізика конденсованого стану речовини, динаміка кристалічної решітки, теорія дислокацій та крапкових дефектів у твердому тілі, нелінійна динаміка намагніченості в магнітовпорядкованих кристалах. Разом з академіком І. М. Ліфшицем дав повний опис магнітних квантових осциляцій (формула Ліфшиця—Косевича), зробив інші важливі відкриття, створив школу фізиків-теоретиків, які розробляють лінійну та нелінійну динаміку конденсованих середовищ.

Автор понад 250 праць з теоретичної фізики, серед яких 10 монографій, що є одночасно науковими монографіями і підручниками для студентів та аспірантів. Голова секції Наукової ради з фізики твердого тіла НАНУ. Член двох спеціалізованих рад, член Міжнародного товариства взаємодії математики і механіки (ISIMM). Підготував 35 кандидатів наук. Був помічником головного редактора журналу «Фізика низьких температур».

Заслужений діяч науки і техніки України (1997 рік), Відмінник освіти України (1998 рік). Нагороджений державною премією СРСР (1978 рік), державними преміями УРСР та України (1978 рік, 2001 рік), премією імені К. Д. Синельникова НАН України (1999 рік).

В 2000–2005 роках — міністр освіти і науки України. Член Гуманітарної ради при Президентові України (2010 рік), Конституційної Асамблеї (з 2012 рік).

Наукові інтереси у галузі теорії та історії державного управління, філософії, політології, освіти, педагогіки. З початку 1990-х років започаткував низку досліджень соціально-політичного розвитку незалежної України, де переосмислювався історичний досвід українського народу на шляху самоствердження себе в державі-нації. Під його керівництвом у науково-освітянській галузі було започатковано процес приєднання системи вищої освіти до Болонського процесу. За його участі була розроблена Національна доктрина розвитку освіти, яку він представив на ІІ-му Всеукраїнському з’їзді працівників освіти восени 2001 рік

Автор понад 400 наукових праць, серед яких низка монографій та підручників. Під його керівництвом створено першу в українській історії «Енциклопедію освіти» (2008 рік).

Дійсний член Російської академії освіти (1991 рік), Академік Академії педагогічних наук України (з 1995 року, у 1997 та з 2012 року й дотепер — президент), академік Української академії політичних наук, президент Товариства «Знання» України та Спортивної студентської спілки України (1998 рік). Почесний доктор Дніпропетровського національного університету імені Олеся Гончара (2008 рік), почесний професор Київського університету імені Б. Грінченка (2009 рік) та інших навчальних закладів.

Заслужений діяч науки і техніки України (1997 рік), лауреат Державної премії України в галузі науки і техніки (2005 рік), міжнародної премії імені Г. Сковороди (1997 рік), премії НАН України імені М. Костомарова (2006 рік). Нагороджений орденами «За заслуги» III (2002 рік), II (2004 рік), та І ст. (2007 рік), Нестора-літописця (2004 рік), Ярослава Мудрого V ст. (2012 рік), медаллю «1500-річчя Києва», золотою медаллю Російської академії освіти «За досягнення в науці» (2010 рік), Почесною грамотою Верховної Ради України (2004 рік).

Народний депутат України 12-го та 13-го скликань (1990–1994 роки), у 1992–1993 роках — прем’єр-міністр України. Президент Української спілки промисловців та підприємців (1992–1994 роки). Співголова Конституційної комісії (Конституція 1996 року). З 1994 по 2005 рік — Президент України, Головнокомандуючий Збройних сил України, Голова Ради національної безпеки і оборони України.

Кандидат технічних наук (1990 рік), професор (1992 рік). Автор багатьох винаходів і науково-технічних праць, а також книг «Верю в украинский народ» (2000 рік), «О главном» (2001 рік), «Украина — не Россия» (2003 рік), «Своим путем. Размышления об экономических реформах в Украине» (2004 рік), «После Майдана» (2007 рік), «Шаги становления национальной экономики — 1994–2004 годы» (2008 рік) та ін.

Академік Інженерної академії України. Почесний доктор Московського державного університету імені М. В. Ломоносова (1998 рік), Київського національного університету імені Т. Шевченка (2001 рік), Чернігівського державного технологічного університету (2011 рік) та багатьох інших вищих навчальних і наукових закладів.

У 1990 році — голова Харківської міської Ради народних депутатів та її виконавчого комітету. З 1996 по 1998 рік — голова Адміністрації Президента України, голова Комісії з державних нагород України, заступник голови Державної комісії з проведення в Україні адміністративної реформи, голова Ради національної безпеки і охорони України, голова Національної ради з питань молодіжної політики (1997–1999 роки). З 2002 року — голова Харківської обласної державної адміністрації. У 2004–2005 роках — голова Харківської облради.

У 1997 році захистив кандидатську дисертацію «Місцеве самоврядування та проблеми соціально-економічного розвитку міста» й отримав наукову ступінь кандидата економічних наук.

Фундатор становлення і розвитку місцевого самоврядування в Україні. Прибічник ідеї європейського регіоналізму. Противник євроатлантичної інтеграції України. Брав активну участь в розробці законів України, зокрема Конституції та «Про місцеве самоврядування в Україні».

Автор кількох монографій. Його перу належить історико-краєзнавча книга «Сто кроків Харківською землею», книга «Конь рыжий. Записки контрреволюционера», в якій він виклав власний погляд на події «помаранчевої революції». Остання книга «Выборы и вилы» була надрукована вже по смерті автора.

Академік Академії муніципального управління. Засновник Харківського фонду підтримкм молодих дарувань (1994 рік). Президент Асоціації міст України (1994–1997 роки).

Почесний громадянин м. Харкова (2006 рік), Харківськоі обл. (2007 рік, посмертно) та Краснокутського р-ну (2010 рік, посмертно). Нагороджений орденами французького Почесного Легіону (1997 рік), Ярослава Мудрого ІІІ, ІV та V ступенів (1998, 2002, 2004 роки), Нестора-Літописця І ступеню, церковним орденом Св. Володимира ІІ (1995 рік) і І ступенів.

Наукові напрями — радіофізика та радіоастрономія. Фундатор наукової школи з теоретичної радіофізики. Створив теорію дифракції поширення електромагнітних хвиль у складних та багатошарових періодичних структурах, розробив низку принципово нових квазіоптичних елементів і систем міліметрових і субміліметрових діапазонів, запропонував математичний метод «послідовних уточнень» для рішення функціональних рівнянь другого роду, що виникають у задачах радіофізики й електроніки. Започаткував в Україні радіоастрономічні дослідження в міліметровому діапазоні радіохвиль.

Автор більше 300 наукових праць, 6 монографій, 12 авторських свідоцтв на винаходи. Підготував 20 кандидатів наук і 5 докторів наук. Голова експертної ради ВАК у галузі астрономії, Член Комітету з Державних премій України в галузі науки і техніки, Наукової ради з космічних досліджень НАН України, бюро Відділення фізики і астрономії НАНУ, Міжнародного астрономічного союзу, Європейської астрономічної спілки, один із засновників Національного Українського радіосоюзу (URSI).

Почесний член Міжнародної спілки інженерів з електротехніки і електроніки (IEEE), заслужений професор ХНУ імені В. Н. Каразіна (2002 рік).

Заслужений діяч науки і техніки України (1997 рік). Почесний працівник космічної галузі України. Почесний громадянин Харківської обл. (2013 рік). Лауреат Державної премії УРСР у галузі науки і техніки (1987 рік) та премії НАН України імені С. Я. Брауде (2007 рік), лауреат національної програми «Людина року—2006» у номінації «Вчений року» (2006 рік). Нагороджений орденами «Знак Пошани» (1986 рік), «За заслуги» ІІІ ступеню (2008 рік), Почесною грамотою Верховної ради України. За рішенням Міжнародного астрономічного союзу у 2006 рік малій планеті 2000NА25 присвоєно ім’я «Литвиненко».

У 1948 році захистив кандидатську дисертацію «Методи підсумовування узагальнених рядів Фур’є», а в 1951 році — докторську дисертацію «Деякі питання теорії одномірних лінійних диференціальних операторів другого порядку». З 1952 року — професор. У 1961 році обраний членом-кореспондентом, у 1969 році — академіком АН України, з 1987 року — академік АН СРСР.

Наукові інтереси у галузі математичної фізики, математичного аналізу, диференціальних рівнянь. Йому належать фундаментальні результати у гармонічному аналізі і теорії майже періодичних функцій; спектральній теорії диференціальних та різницевих операторів; теорії обернених задач спектрального аналізу і теорії розсіяння; спектральній теорії випадкових матриць великої розмірності; теорії дифракції електромагнітних хвиль на періодичних структурах; теорії усереднення крайових задач математичної фізики в областях складної мікроструктури; теорії цілком інтегровних нелінійних еволюційних рівнянь.

Автор понад 130 наукових праць, серед яких 12 монографій. Виховав понад 20 кандидатів та докторів наук. Його іменем називається формула та математичний метод.

Почесний доктор Сорбонни (1997 рік), член Норвезького королівського товариства наук і літератури (2001 рік) та інших наукових закладів.

Почесний громадянин м. Харкова (2007 рік). Заслужений діяч науки і техніки України (1992 рік). Лауреат Ленінської премії (1962 рік), Державної премії УРСР (1989 рік), премій імені М. М. Крилова (1983 рік), імені М. М. Боголюбова (1996 рік) та імені М. О. Лаврентьєва (2007 рік) НАН України. Нагороджений орденами Трудового Червоного прапора (1967, 1972 роки), князя Ярослава Мудрого ІV (2002 рік) та V ступеню (2007 рік), золотою медаллю імені В. І. Вернадського НАН України (2009 рік).

Наукові інтереси пов’язані з дослідженням методологічних і світоглядних проблем соціального пізнання, об’єктивних та суб’єктивних факторів історичного процесу, рушійних сил політичного і духовного життя суспільства, філософських та світоглядних процесів освіти, генезису суспільних відносин і соціальних інститутів у різного типу цивілізаціях, регіонах, країнах та ін. Автор загальновідомої концепції меж трансформації і модернізації України останньої чверті ХХ і початку ХХІ століття, де показав, що основним гальмом на шляху євроінтеграції країни є внутрішня політична та соціальна розколотість суспільства. Один із засновників політологічного напряму досліджень у сучасній Україні, ініціатор розвитку та вдосконалення системи підготовки професійних політологів.

Автор близько 400 наукових праць, серед них 16 монографій, у тому числі 8 індивідуальних. Найбільш вагомі фундаментальні колективні праці, створені під його керівництвом — «Соціальна робота» та «Філософія політики» — перші видання такого типу на теренах СНД. Підготував 41 кандидатів і 36 докторів наук.

Президент Української академії політичних наук, генеральний директор Всеукраїнської соціологічної служби (з 1993 року). Голова правління Всеукраїнської громадської організації «Всеукраїнська асоціація політичних наук».

Заслужений діяч науки і техніки України (2001 рік). Відмінник освіти України (2001 рік). Нагороджений орденами «За заслуги» ІІІ (2002 рік) та ІІ ст. (2012 рік), Почесними грамотами Верховної Ради (2009 рік) та Кабінету Міністрів України (2007 рік).

Напрями наукової діяльності — математичне моделювання, інформаційні технології.

Автор декількох монографій та понад 100 публікацій, у тому числі у часописах International Journal of Simulation and Process Modelling, Kybernetes, System Dynamics Review, Organisational Transformation and Social Change, International Journal of Applied Systemic Studies, Artificial Intelligence and Applications, Journal of the Operational Research Society та збірках IEEE International Conference on Systems, Man, and Cybernetics.

Експерт міжнародних освітніх програм Європейської Комісії, президент Ради групи Metaphorum (з підтримки та просування робіт Стаффорда Біра), науковий консультант британської консалтингової компанії «NAС (North-East Regional Development)» та компанії «Nissan», координатор 11 міжнародних проектів з програм Британської Ради DFID і Європейської Комісії Tempus Tacis, голова міжнародного наукового товариства «Глобальна інтеграція програм післядипломної освіти».

У 2001–2004 роках під його керівництвом три національних університети України (Харківський, Донецький, Київський) успішно виконали роботу «Створення нової магістерської спеціальності для класичних університетів України». В рамках цього проекту викладачі пройшли стажування в університеті м. Сандерленд та в університеті Аристотеля в Фесалоніках (Греція), в університетах України відкрито нову магістерську спеціальність «Прикладна економіка».

Президент Англійського товариства системної динаміки, Президент Англійського товариства кібернетики, член Міжнародного комітету з системної динаміки. Почесний член Лондонського наукового товариства математиків, почесний професор Донецького національного університету.

В 1975–1978 роки навчався в аспірантурі Харківського університету, після закінчення якої успішно захистив кандидатську дисертацію на тему «Керованість динамічних систем при обмеженнях на керування». Професор, віце-президент В’єтнамської Академії наук і технологій.

У 1979–1983 роках працював начальником департаменту Диференційних та динамічних систем Ханойського Інституту математики, в 1983–1986 роках — заступник директора Центру прикладного системного аналізу Інституту управління (м. Ханой), з 1986 року — старший науковий співробітник, пізніше — заступник директора Ханойського Інституту математики. В 1997–2002 роках — директор департаменту планування та фінансів, з 2001 року — заступник, а з 2003 року — Генеральний директор Національного центру природничих наук та технологій В’єтнаму. Активний організатор спільного проекту НАН України і Національного центру з трансферу передових українських технологій в економіку В’єтнаму та інших країн Південно-Східної Азії.

У В’єтнамі продовжував займатися дослідженнями в галузі математичної теорії керування, опублікував більше 50 наукових праць з цієї тематики в провідних математичних журналах. Його роботи з апроксимативної керованості набули широкої популярності. У 1990 році Вчена Рада Інституту математики Академії наук Польщі присудила йому ступінь доктора математичних наук.

Теоретично обґрунтував та експериментально підтвердив принципово новий напрям зі створення самоорганізуючого стану в металах, сплавах і виробах із них, який отримав назву «програмованого зміцнення». Розвинув концепції про існування у твердих тілах центрів рекомбінації точкових дефектів змінної полярності, запропонував нову можливість створення радіаційно-стійких сталей і сплавів із невичерпаними центрами рекомбінації точкових дефектів при опроміненні. Встановив явище аномальної рекомбінації різнойменних радіаційних дефектів у твердих розчинах, що розпадаються під опроміненням.

Автор понад 800 наукових публікацій, серед яких 17 одноосібних монографій. Наукові розробки захищені 50-ма авторськими свідоцтвами і патентами.

Тривалий час був заступником голови галузевої Координаційної науково-технічної ради з проблем фізики радіаційних пошкоджень, член чотирьох проблемних рад НАН України і РАН. Голова секції «Конструкції та обладнання атомної енергетики» Науково-технічної й експертної ради при Президії НАН України з питань ресурсу та безпеки експлуатації конструкцій, обладнання і машин.

Почесний академік Академії інженерних наук Російської Федерації (2004 рік), Петровської академії наук та мистецтв (2004 рік), Академії наук прикладної електроніки Росії, України й Білорусі (2004 рік).

Почесний громадянин м. Харкова (2012 рік). Заслужений діяч науки і техніки України (1998 рік). Лауреат Державної премії України в галузі науки і техніки (2007 рік). Лауреат рейтингу «Харків’янин року» (2007, 2010 роки). Нагороджений орденами «Дружби народів» (1986 рік), «За заслуги» III ступеня, князя Ярослава Мудрого V (2005 рік) та ІV ступеня (2012 рік), медалями.

За час його служіння на Харківській кафедрі було відкрито Свято-Покровський чоловічий монастир у с. Водяне і Свято-Архангело-Михайлівський жіночий монастир у м. Лозова. З 1994 року відновився випуск газети «Харківські Єпархіальні Відомості». У 1993 році було відкрито духовне училище, яке у 1996 рік було перейменоване на Харківську духовну семінарію. Багато уваги приділялося реставрації старовинних храмів і будівництву нових.

З 1977 року — член Товариства дружби СРСР-Мексика, з 1979 року — член Товариства дружби СРСР-Канада. Член Національної спілки письменників України, почесний член її Харківської організації. Почесний професор Харківського державного інституту культури (1992 рік), Харківського інституту мистецтв імені І. П. Котляревського (1994 рік). Почесний доктор Варшавської християнської академії (2002 рік) та Київської духовної семінарії.

Почесний громадянин міста Харкова (1999 рік) та Харківської області (2006 рік). Синодом УПЦ удостоєний права носіння двох панагій (1993 рік), такої ж нагороди удостоєний Вселенським Константинопольським патріархом Варфоломієм у м. Константинополь (1993 рік). Нагороджений багатьма церковними та державними нагородами, серед яких Срібний Орден УПЦ Св. рівноапостольного князя Володимира ІІ ступеня (1999 рік), ордени «За заслуги» ІІ (1999 рік) та І ступеня (2001 рік), Ярослава Мудрого V (2004 рік), IV (2006 рік), ІІІ (2008 рік) та ІІ ступеня (2011 рік), Св. рівноапостольної Марії Магдалини (Польща, 2006 рік), Св. преподобного Серафима Саровського І ступеня (2011 рік) та інші.

У 1997 році працював як запрошений професор у Національному інституті ядерних досліджень Університету Нагоя (Японія). У 2002–2004 роках був керівником Цільової групи високочастотного нагрівання плазми на найбільшому у світі токамаці JET в Абінгдоні. Зробив значний внесок у розв’язання фізичних питань для міжнародного токамака ITER, що споруджується у Франції.

У 1983 році захистив дисертацію на звання доктора філософії в ядерній техніці «Дизайн стелларатора із гвинтовою віссю» у Кембриджі.

Фахівець у галузі фізики плазми і керованого термоядерного синтезу, зокрема, високочастотного нагрівання плазми термоядерних пасток. Автор та співавтор понад 220 наукових праць. Член жюрі з докторських дисертацій кількох європейських університетів та Університету Канберри (Австралія). Член програмних комітетів багатьох конференцій у США та Європі. Представник Бельгії в Асоціації Європейської мережі ядерної освіти (ENEN), член Виконавчої ради FUSENET, Виконавчого комітету CYCLE, Ученої ради MPIPP, Європейського координаційного комітету зі швидких хвиль (з 1991 року) та інших програм і установ.

Член Фламандської королівської академії наук і мистецтв Бельгії (2012 рік).

Нагороджений премією Національного Бельгійського товариства інженерів за видатний магістерський диплом у галузі електромеханіки (1977 рік), стипендією Бельгійсько-Американського освітнього фонду (1977–1978 роки), стипендією (1981–1983 роки) та Грантом Бельгійського наукового товариства (1986 рік), премією ради аспірантів Массачусетського технологічного інституту (1983 рік), стипендією Національного інституту ядерних досліджень Університету Нагоя (1997 рік).

В 2001 році Університет імені Карла Маркса (Будапешт) присвоїв йому ступінь доктора наук (Dr. habil) у галузі макроекономіки та економічного планування. У 1989–1991 роках — директор з досліджень Інституту вивчення громадської думки, у 1991–1998 роках — директор НДІ соціальних конфліктів Угорської академії наук. З 1998 по 2010 рік — директор Інституту соціології Угорської академії наук, нині — завідувач Департаменту дослідження знань, цінностей та культури цього інституту, директор Центру соціальної політики Будапештського університету Корвінус. У якості запрошеного професора викладав у Британській академії соціальних і гуманітарних наук (Лондон, 1983 рік), Кембриджському університеті (США, 1985 рік), Університеті Уеслі (Мідлтаун, США, 1991 рік), Університеті Конкордія (Монреаль, Канада, 1991–1992 роки), Науковому центрі соціальних досліджень у Берліні (1995–1996 роки). Неодноразово виступав з лекціями в Харківському національному університеті імені В. Н. Каразіна.

Спеціаліст у галузі соціальних трансформацій посткомуністичних країн. Автор багатьох наукових праць, присвячених специфіці, перебігу, спрямованості та факторній зумовленості соціально-економічних, політичних і соціокультурних змін на пострадянському просторі, зокрема аналізу подій в Україні, перспективам її європейського вибору. Член редакційних рад і редколегій журналів «Вісник Інституту соціології», «Соціологічна наука і соціальна практика».

Член Угорської академії інженерних наук. Почесний доктор Інституту соціології РАН.

Нагороджений орденом «За заслуги» Угорщини (2007 рік).

Автор фундаментальних досліджень щодо взаємодії зварювальних джерел нагрівання з розплавленим металом, які заклали основу для створення нової галузі металургії — спеціальної електрометалургії. Створив технології одержання унікальних конструкційних матеріалів і матеріалів зі спеціальними покриттями.

Автор і співавтор понад 1200 публікацій, серед яких 20 наукових монографій, понад 720 винаходів (500 іноземних патентів).

Академік (дійсний член) Академії Європи (1992 рік), Міжнародної академії наук, освіти, індустрії та мистецтва США (1997 рік), Національної академії прикладних наук Росії (1997 рік), Російської академії космонавтики імені К. Е. Ціолковського, Академії проблем безпеки оборони і правопорядку Росії (2003 рік), Петровської академії наук і мистецтв (РФ, 2006 рік). Член Національних академій наук Болгарії (1969 рік), Чехословаччини (1973 рік), Боснії та Герцеговини (1975 рік), НДР (1980 рік), Шведської Королівської академії інженерних наук (1986 рік), Бєларусі (1995 рік), Казахстану (1995 рік), Грузії (1996 рік), Таджикистану (2001 рік), Азербайджану (2002 рік).

Почесний член Національних академій наук Вірменії (1994 рік), Індії (1994 рік), Киргизії, Міжнародної академії астронавтів США (1997 рік), Американського зварювального товариства (1978 рік), Римського клуба (1989 рік), Британського інституту зварювання (1993 рік), Німецького зварювального товариства (1997 рік), Академії педагогічних наук України (2003 рік) й багатьох інших академій та асоціацій. Почесний доктор Вищої технічної школи м. Хемниць (1981 рік), Київського національного університету імені Т. Г. Шевченка (1994 рік), Національного технічного університету України «КПІ» (1998 рік), Харківського державного політехнічного університету (1998 рік) та інших.

Двічі Герой Соціалістичної Праці (1969, 1978 роки). Герой України (1998 рік). Заслужений діяч науки і техніки УРСР (1968 рік). Заслужений винахідник СРСР (1983 рік). Лауреат Сталінської премії СРСР (1950 рік), Ленінської премії (1957 рік), Державної премії України (2004 рік), премії НАН України імені В. Вернадського (2000 рік), премії «Тріумф» (2004 рік, РФ). Нагороджений орденами Трудового Червоного Прапора (1943 рік), Леніна (1966, 1969, 1975, 1978 роки), Жовтневої Революції (1984 рік), Дружби народів (1988 рік), Князя Ярослава Мудрого V (1997 рік), IV (2003 рік) та І ступеня (2008 рік), Почесною відзнакою Президента України (1993 рік), а також нагородами Білорусі, Болгарії, НДР, Грузії, Італії, Казахстану, Киргизії, Литви, Росії, Чехословаччини. Нагороджений медалями: імені С. І. Вавилова АН СРСР (1978 рік), золотою медаллю імені М. В. Ломоносова АН СРСР (1981 рік), золотою медаллю імені В. Г. Шухова Союзу інженерних і науково-технічних товариств Росії (1994 рік), Великою срібною медаллю Міжнародної інженерної академії (1998 рік, РФ), золотою медаллю імені С. П. Корольова Президії РАН (2003 рік) тощо.

У 1989–1997 роках — начальник відділу теоретичної фізики, у 1997–2003 роках — відділу квантової теорії поля й статистичної фізики Інституту теоретичної фізики, з 2003 року — радник при дирекції ННЦ ХФТІ. Одночасно з 1956 року викладав на фізико-технічному факультеті Харківського державного університету.

У 1959 рік захистив кандидатську дисертацію «До теорії магніто-пружних коливань», а у 1966 році — докторську дисертацію «Деякі питання фізики плазми та теорії металів». З 1969 року — професор. З 1978 року — член-кореспондент, а з 1990 року — академік НАН України.

Наукові інтереси пов’язані з різними галузями теоретичної фізики — теорія магнетизму, статистична фізика, фізика незворотних процесів, фізика твердого тіла, фізика квантових рідин та кристалів, класична і квантова електродинаміка, космологія, у кожній галузі він отримав фундаментальні результати. У 1956 році разом з О. І. Ахієзером та В. Г. Барьяхтаром відкрив явище магніто-акустичного резонансу. Створив наукову школу зі статичної фізики.

Автор понад 200 наукових праць, серед яких 5 монографій. Під його керівництвом захищено понад 20 кандидатських і 12 докторських дисертацій.

Заслужений діяч науки і техніки України (1998 рік), відмінник освіти України (2001 рік). Лауреат Державних премій України (1986, 1996 роки), премій імені К. Д. Синельникова (1978 рік), М. М. Крилова (1986 рік) та М. М. Боголюбова (2002 рік) НАН України. Нагороджений медаллю «За доблесну працю» (1970 рік).

У 1999 році був визнаний «Кращим мером України»: за його ініціативи впроваджено спеціальний режим інвестиційної діяльності, який залучив до економіки м. Харкова вітчизняний та закордонний капітал. За його підтримки встановлено пам’ятники Ярославу Мудрому, Михайлу Ломоносову, на честь 2000-річчя Різдва Христова, монумент на честь 10-річчя Незалежності України. Укладено договори про партнерство з Москвою, Білгородом, Варною, Тяньцзинем.

Ініціював відродження традиції присвоєння звання «Почесний громадянин міста Харкова» (з 2009 року голова Ради Почесних громадян м. Харкова), проведення міжнародного фестивалю імені К. Шульженко та Б. Чичибабіна, відкриття меморіальних дощок видатним харків’янам. Президент Міжнародного фонду пам’яті Бориса Чичибабіна.

У 2002–2006 роках — начальник, з 2006 року і дотепер — перший заступник начальника КП «Харківський метрополітен». Член партії «Відродження» (2004 рік). Депутат Харківської обласної ради (2006 рік, 2010 роки).

Заслужений будівельник України (1995 рік). Почесний громадянин м. Харкова (2007 рік). Почесний робітник Харківського метробуду. Почесний робітник транспорту України. Нагороджений орденом «За заслуги» II і III ступеня, Командорським Хрестом «За заслуги» (Польща). У 2002–2004 роках переможець Всеукраїнського конкурсу «Кращий роботодавець року».

У 1947 році захистив кандидатську дисертацію, а вже у 1948 році — докторську дисертацію. З 1950 року — професор. З 1951 року — член-кореспондент, з 1960 року — академік АН України, член-кореспондент АН СРСР, з 1976 року — академік АН СРСР.

Діапазон наукових інтересів ученого був надзвичайно широким: від абстрактних проблем математики до виключно конкретних інженерних задач. Основні напрями: загальна геометрія, геометрія пружних оболонок, прикладні роботи. Розв’язав фундаментальні проблеми геометрії та нелінійної теорії диференціальних рівнянь у часткових похідних, саме це принесло йому всесвітню славу. Створив геометричну теорію стійкості тонких оболонок. Вирішив багатомірну проблему Мінковського (1971 рік), четверту проблему Гілберта (1974 рік) та інші. Створив власну школу математиків.

Автор понад 200 наукових публікацій, серед яких 40 монографій, багато підручників для університетів і шкіл з геометрії.

Академік РАН (1991 рік). Член багатьох наукових товариств.

Почесний громадянин м. Харкова (2001 рік). Лауреат Сталінської премії (1950 рік), Міжнародної премії імені М. Лобачевского (1959 рік), Ленінської премії (1962 рік). Лауреат Державної премії України (1973 рік), премій НАН України імені М. М. Крилова (1988 рік) та імені М. М. Боголюбова (1998 рік). Нагороджений двома орденами Леніна, орденами Трудового Червоного Прапора, «За заслуги» ІІІ ступеня (1999 рік), медаллю імені А. С. Макаренка та іншими.

Наукові інтереси: філософія науки, логіка та методологія наукового пізнання, історія культури. Здійснив розробку концептуальних та формальних засобів аналізу наукових теорій, мови науки, розвитку сучасної логіки та природознавства з урахуванням культурно-історичного контексту наукових досліджень. Сформулював концепцію структур духовної діяльності, що враховує результати психології мислення, структурної лінгвістики, етнології, історії культури, теорії комунікації. Вперше висвітлив світоглядні витоки становлення духовності українського народу.

Автор понад 300 наукових праць, у тому числі 17 монографій. Володіє польською, німецькою, англійською, французькою, чеською мовами.

З 1985 до 1990 рік — голова Філософського товариства України, з 1990 року — його президент. Президент товариства «Україна-Франція» (1992 рік). Почесний доктор Київського національного університету імені Т. Шевченка (2009 рік).

Заслужений діяч науки і техніки України (2000 рік). Лауреат Національної премії України імені Т. Шевченка (2001 рік). Лауреат загальнонаціональної програми «Людина року» в номінації «Вчений року» за 2001 та 2003 рік. Нагороджений орденами «За заслуги» ІІІ (1996 рік) та ІІ ступеня (2008 рік), Ярослава Мудрого V ступеня (2005 рік), Почесного легіону (Франція, 2005 рік), медаллю «За доблесну працю» (1970 рік), відзнакою НАН України «За наукові досягнення» (2006 рік), Золотою медаллю імені В. І. Вернадського НАН України (2007 рік) та іншими.

У 1997–1998 роках — науковий співробітник хімічного факультету Йєльського університету (США). З 1998 по 2003 рік — асистент професора, у 2003–2006 роках — асоційований професор, у 2006–2010 роках — професор Вашингтонського університету (м. Сіетл, США). З 2010 року — професор з відзнакою у Рочестерському університеті (штат Нью-Йорк, США). Працював запрошеним професором в університетах Франції та Японії, в Німецькому інституті фізики складних ситем (м. Дрезден).

Учений у галузі аналітичної теорії та великомасштабних розрахунків динамічних властивостей нано- і біосистем в області фотохімії, фото активних матеріалів і використання сонячних й інших альтернативних видів енергії. За результатами досліджень вперше вивчено на атомному рівні фотонаведену динаміку електронів, що залежить від часу, на поверхнях молекула/напівпровідник; вперше промодельована динаміка екситонів у наноразмірних вуглецевих матеріалах на ab initio рівні й у часовому вимірі; розроблено теорію для електро-оптичних властивостей органічних фотоактивних матеріалів.

Розроблено модель біологічного «нерозривного» звʼязку; запропоновано механізм ізомеризації ретинолу в темряві, пояснено його залежність від специфічності ретиноїдних білків; розроблено ефективний метод визначення структури ДНК із використанням графенових нанопор; детально досліджено вплив розмірності системи на перехід рідка/газова фаза, запропоновано новий підхід до доставки полярних молекул ліків через гідрофобні кітинні мембрани з використанням вуглецевих нанотрубок.

Автор 240 публікацій. Підготував 10 кандидатів наук та 4 докторів наук.

Дійсний член Академії фізичних наук США (2008 рік). Має низку нагород, зокрема нагороди Велча Техаського університету (1996 рік), Хемпфіл-Гілмора (1996–1997 роки), фонду Каміль і Генрі Дрейфуса (1998 рік), національного наукового фонду США (2001 рік), приз за видатні наукові досягнення Паризького центру прикладної хвильової механіки (2001 рік) та інші.

В 1962 році захистив докторську дисертацію, присвячену пиридіній-N-фенолятним сполукам із унікальними сольватохромними властивостями. В 1971 році захистив дисертацію, присвячену поліметіновим барвникам, і став професором органічної хімії Марбурзького університету, з яким пов’язана його подальша наукова та педагогічна діяльність. Був деканом, працював за запрошенням в багатьох університетах: Барселонському (Іспанія, 1988 рік), Братиславському (Словацька республіка, 1998 рік), Оітському (Японія, 2000 рік).

Коло наукових інтересів: органічна хімія аліфатичних поліальдегидів, синтез і застосування поліметинових барвників, фізико-органічна хімія, зокрема сольватохромія органічних барвників, ефекти розчинників у органічній хімії, емпіричні параметри полярності розчинників та їх застосування. Також багато уваги приділяє дослідженню історії Марбурзького університету і, зокрема, розвитку хімії в університеті.

Автор понад 160 статей у німецьких і світових журналах. Капітальна праця «Розчинники та ефекти середовища в органічній хімії» мала кілька видань і була перекладена німецькою, французькою, російською, китайською мовами. У 1971–1999 роки під його керівництвом виконано 37 дисертацій на отримання ступеня доктора філософії.

У 1989 році отримав літературну нагороду Фонду хімічної промисловості (Франкфурт-на-Майні), у 2000 році — медаль Марії Складовської-Кюрі Польського хімічного товариства.

У 1967 році захистив докторську дисертацію в Інституті ядерної фізики Макса Планка у Гейдельберзі. В 1971 році став науковим співробітником Інституту ядерної фізики Макса Планка й згодом отримав ступінь ад’юнкт-професора. З 1971 по 1973 рік — науковий керівник та професор Рурського університету Бохума.

Основні наукові інтереси — ядерна і атомна фізика, теоретична фізика, фізика слабких взаємодій, фізика лептонів, астрофізика і дослідження хаосу. У своїй лабораторії створив один із перших у світі надпровідний електронний прискорювач S-DALINAС, лазер на вільних електронах та інші унікальні установки.

Автор близько 400 публікацій у різних (у т. ч. міжнародних) виданнях. Очолює комітет ISOLDE у Церні і раду ІСТ у Тренто (Італія).

Член-кореспондент Гейдельберзької АН, іноземний член Королівського товариства Південної Африки (1990 рік), почесний доктор університетів Ґетеборгу (1995 рік, Швеція), Генту (1996 рік, Бельгія), Йоганнесбургу (2000 рік, ПАР). Член Американського фізичного товариства (2002 рік), член-кореспондент Королівського товариства мистецтв та наук в Гетеборзі (2005 рік) та інших.

Лауреат франко-німецької премії імені Гумбольдта (1988 рік) і премії Макса Планка (1992 рік).

Наукові інтереси стосуються математики, прикладної математики, інформатики, зокрема теорії диференціальних операторів, математичного обґрунтування низки підходів у релятивістській теорії гравітації і проблем динамічної імітації управління рухом. Дав остаточне рішення задачі теорії слідів для звичайних диференціальних операторів, вирішив завдання отримання формул регуляризованих слідів для деяких загальних класів дискретних операторів, зокрема операторів з частинними похідними; розробив алгоритми обробки космічної інформації; побудував ефективні методи фрагментації зображення, засновані на виділенні особливостей, і алгоритми відновлення зображення, що використовують значення функції тільки на межах областей фрагментації.

Автор понад 200 наукових праць у т. ч. кількох десятків монографій і підручників. Дійсний член кількох науково-громадських професійних академій Росії, іноземний член НАН України (з 2000 року). Почесний член Російської академії освіти, Російської академії мистецтв, почесний доктор Дніпропетровського національного університету імені Олеся Гончара тощо.

Лауреат Державної премії СРСР (1989 рік), Державної премії РФ в галузі науки і техніки (2002 рік), премії імені М. В. Ломоносова (1973 рік), Президентської премії миру та духовної згоди (Казахстан, 1998 рік).

Нагороджений двома орденами Трудового Червоного Прапора, орденами «За заслуги перед Отечеством» ІІІ (1999 рік), ІІ (2005 рік) та ІV ступеня (2009 рік), медалями, іноземними нагородами — орденами «За заслуги» ІІІ, ІІ, І ступеня (Україна, 1999, 2002, 2009 роки), Франциска Скорини (Білорусь), командор ордена Почесного легіону (Франція) та іншими, має церковні нагороди.

Наукові інтереси: матеріалознавство, надпровідні матеріали. Виступає за активну державну політику в сфері інноваційного розвитку, збільшення державних асигнувань на науку і освіту. Прихильник обʼєднання технологічного та інноваційного потенціалів України і Росії для забезпечення стрімкого економічного зростання.

Автор понад 500 наукових праць та винаходів, у тому числі книг і монографій, понад 80 патентів та винаходів.

Голова Української федерації вчених (2000 рік). Президент Асоціації випускників, викладачів і друзів Харківського університету (2001 рік).

Член Національної спілки художників України (1992 рік), почесний дійсний член Академії мистецтв України (1998 рік), член Спілки фотохудожників України (1999 рік). Учасник багатьох художніх виставок, у тому числі зарубіжних.

Почесний доктор та професор понад 32 університетів і академій світу, серед них: Львівського національного університету імені І. Франка (2000 рік), Національного технічного університету «ХПІ», Національного університету «Острозька академія», Національного гірничого університету України, Луганського медичного університету, Запорізького державного медичного університету.

Почесний громадянин м. Харкова (2010 рік). Заслужений діяч науки і техніки України (2008 рік). Двічі лауреат Державної премії України в галузі науки і техніки (1992, 2000 роки), лауреат Міжнародної премії в галузі ядерної фізики (1999 рік), премії НАН України імені В. І. Трефілова. Нагороджений орденами «За заслуги» ІІІ (1997 рік), ІІ (1999 рік), І ступеня, Св. Князя Володимира ІV ступеня, князя Ярослава Мудрого V ступеня (2010 рік), багатьма нагородами іноземних держав.

У 1975 році захистив кандидатську дисертацію «Возз’єднання Правобережної України з українськими землями у складі Російської держави», а в 1985 році — докторську дисертацію «Суспільна свідомість учасників народних рухів України (друга половина XVII–XVIII століття)». З 1992 року — член-кореспондент, з 1995 року — академік, з 1998 року — член Президії НАН України. З 1999 року — професор.

Наукові інтереси стосуються історії України середньовічної доби, проблем визвольного руху і суспільної свідомості козаків і селян, державотворення, історії козацтва.

Автор близько 800 наукових праць, у тому числі 15-ти монографій. Очолює Наукову раду з проблеми «Основні закономірності вітчизняної історії дожовтневого періоду», Українську філію Міжнародного наукового товариства з питань вивчення ХVІІІ століття, президент Національного комітету з питань вивчення країн Південно-Східної Європи, голова Ради з питань вивчення наукової спадщини та політичної діяльності академіка М. С. Грушевського (1998–2000 роки).

Заслужений діяч науки і техніки України (1998 рік), лауреат Державної премії України в галузі науки і техніки (2001 рік). Нагороджений орденами Ярослава Мудрого V (2000 рік), IV (2004 рік) та ІІІ ступеня (2011 рік), «За заслуги» ІІ (2006 рік) та І ступеня (2009 рік), Почесною відзнакою Президента України (1996 рік).

Наукові інтереси стосуються фізики високотемпературної плазми, проблем керованого термоядерного синтезу, теорії плазми у твердих тілах, радіофізики, астрофізики і технічної фізики. Його дослідження заклали підвалини електродинаміки плазми в магнітному полі, були експериментально підтверджені, й сьогодні їх з успіхом застосовують у світі на найбільших токамаках, стелататорах та адіабатичних пастках.

Автор понад 600 наукових праць, серед яких 5 монографій та 10 винаходів. Підготував 26 кандидатів та 14 докторів наук.

Член Українського фізичного товариства (1991 рік), академік АН прикладної радіоелектроніки України, Росії та Білорусі (1993 рік), Соросівський професор (1994 рік).

Заслужений діяч науки і техніки України (1998 рік). Лауреат Державної премії України в галузі науки і техніки (2005 рік). Нагороджений Орденом Трудового Червоного Прапора (1971 рік), медаллю «За доблесну працю» (1970 рік), грамотою Верховної Ради УРСР (1978 рік), медаллю Академії прикладної радіоелектроніки та відзнакою НАН України «За наукові досягнення».

Наукові інтереси в галузі фізики плазми і проблем керованого термоядерного синтезу: техніка і прилади НВЧ, радіовимірювання НВЧ, взаємодія радіовипромінювання НВЧ з пасивними й активними середовищами, зокрема з хімічними та медико-біологічними об’єктами. Спільно з іншими розробив основи теорії колективних коливань у плазмі.

Автор понад 400 наукових праць, 25 авторських свідоцтв, 3 патентів. Підготував 29 кандидатів і 2 докторів наук. Головний редактор міжвідомчого республіканського науково-технічного збірника «Радіотехніка» (з 1974 року) З 1976 по 1982 рік — член Оргкомітету Європейських Мікрохвильових конференцій, представник СРСР у цьому органі.

Почесний академік АН прикладної радіоелектроніки України, Росії та Білорусі (1994 рік). Тривалий час був головою Харківського філателістичного товариства. Почесний член Всесоюзного товариства філателістів.

Заслужений діяч науки України (1982 рік). Нагороджений орденами Богдана Хмельницкого ІІІ ступеня, Вітчизняної війни І та ІІ ступеня, «Знак Пошани», багатьма медалями, у тому числі — медаллю Центру дальнього космічного зв’язку, а також почесними знаками «Изобретатель СССР», «100 лет со дня рождения изобретателя А. С. Попова», «Почетный радист СССР» (1956 рік), «Відмінник освіти України» (1999 рік).

Головний науковий напрям — фізика плазми. Під його керівництвом створена єдина в Україні та одна з найбільших в Європі потужна експериментальна база для досліджень у галузі керованого термоядерного синтезу, споруджена серія стелараторів типу «УРАГАН». Був ініціатором впровадження на установках стелараторного типу високочастотних методів отримання і нагрівання безструмової плазми. Також за його ініціативи на початку 1970-х років розпочаті дослідження в галузі нерівноважної плазмохімії високих енергій та створена нова вакуумно-плазмова технологія нанесення стійких покриттів багатофункціонального призначення (конденсація з іонним бомбардуванням), яка була використана на установці типу «БУЛАТ» і запозичена ученими США, Японії та інших країн. Створив власну наукову школу з фізики низькотемпературної плазми.

Автор 190 праць, з них — 89 у зарубіжних виданнях, та низки патентів. Деякі праці присвятив історії фізики. Підготував 10 докторів і 17 кандидатів наук. Постійний член радянсько-американської координаційної комісії з проблем КТС (1973–1987 роки), член бюро Наукової ради НАН України з фізики плазми і плазмової електроніки.

Заслужений діяч науки (1978 рік). Лауреат Державної премії УРСР. Нагороджений орденами Вітчизняної війни ІІ ступеня, «За мужність» ІІІ ступеня, Жовтневої революції, «Знак пошани», медалями.

Наукові інтереси: проблеми історії східних слов’ян, Київської Русі, українського середньовіччя, а також становлення української державності, формування політичної нації, громадянського суспільства та його еліти.

Автор понад 300 наукових праць, у тому числі 30 монографій, 100 науково-популярних та понад 200 публіцистичних і белетристичних праць.

Один із організаторів і з 1989 року голова Українського товариства охорони пам’яток історії та культури. Член Виконавчого комітету та голова Національного комітету Міжнародної унії слов’янської археології, член-кореспондент Центрального Німецького інституту археології (Берлін), член Академії Європи (Лондон), іноземний член Російської академії наук (2011 рік).

Лауреат Державної премії УРСР у галузі науки і техніки (1983 рік), Державної премії України (2002 рік), премії НАН України імені М. С. Грушевського (1992 рік). Нагороджений орденами «Знак Пошани» (1982 рік), князя Ярослава Мудрого V (1998 рік), ІV (2003 рік) та ІІІ ступеня (2013 рік).

У 1959 році вступила до аспірантури університету Індіани, а в 1961 році отримала ступінь магістра гуманітарних наук та виконала роботу на ступінь доктора філософії. Протягом двадцяти років, до виходу на пенсію у 1981 році, викладала російську мову та культуру в університеті Буффало (штат Нью-Йорк).

Автор двох підручників та багатьох наукових статей. У 2001 році опублікувала спогади, присвячені рокам примусової колективізації, репресій, голодомору (1920–1930-ті роках) під назвою «Славетне та жахливе». Багато місця в спогадах займають роки навчання на історичному факультеті Харківського університету.

Автор понад 600 наукових, публіцистичних та інших праць, у тому числі понад 20 монографій. Під його керівництвом було створено капітальну працю «Історія міст та сіл УРСР» у 26-ти томах. Перший том видання присвячений Харківській області, саме він отримав відзнаку на всесвітній виставці «ЕКСПО—67» у Канаді.

У 1967–1988 роках очолював правління Українського товариства охорони пам’яток історії та культури. Директор Інституту української книги, голова правління Всеукраїнського фонду відтворення видатних пам’яток історико-архітектурної спадщини імені Олеся Гончара (з 1996 року), голова правління Всеукраїнської спілки краєзнавців (з 1990 року), віце-президент Асоціації історичних міст України, очолював Харківське земляцтво в м. Києві. Голова Наглядової ради Харківського університету (з 2003 року).

Почесний професор Дніпропетровської гірничої національної академії, почесний доктор Дніпропетровського державного університету, Полтавського і Кіровоградського педагогічних інститутів, загалом 12 вищих навчальних закладів України.

Герой України (2000 рік). Почесний громадянин Харкова, а також Богодухова, Лебедина, Кам’янець-Подільського, Канева, Києва, Переяслав-Хмельницького. Заслужений діяч науки і техніки України (1990 рік). Лауреат Державної премії СРСР (1976 рік), премії ЦК ЛКСМ України з науки та техніки імені М. Островського. Нагороджений орденами Червоної Зірки (1943 рік), Трудового Червоного Прапора (1958, 1965, 1971, 1973 роки), Леніна (1961 рік), Дружби народів (1975 рік), Жовтневої революції (1985 рік), Вітчизняної війни I ступеня (1985 рік), «За заслуги» ІІІ ступеня (1995 рік), Богдана Хмельницького ІІІ ступеня (1997 рік) та ІІ ступеня (1999 рік), князя Ярослава Мудрого (2005 рік), Почесними грамотами Президії Верховної Ради УРСР (1975, 1981 рік) та Кабінету міністрів України (2000 рік).

В 1982 році захистив докторську дисертацію «Принцип невтручання у міжнародні відносини та у міжнародне право» й отримав звання доцента, з 1995 року — професор міжнародного права. У 1983–1992 роках очолював Інститут міжнародного права та міжнародних відносин Люблянського університету.

Після проголошення незалежності Словенії відіграв значну роль в її дипломатичній діяльності. У липні та серпні 1991 року неофіційно представляв ще не визнану Словенію у Женеві, був членом делегації Словенії на Міжнародній конференції з вирішення питань колишньої Югославії (вересень 1991—серпень 1992 років). У 1992–2000 роках — перший постійний представник Словенії при ООН. Одночасно в 1994–1997 роках — голова робочої групи Третього комітету Генеральної Асамблеї ООН з реформи механізмів ООН у сфері прав людини; у 1997–1998 роках — член Комітету з прав людини; у 1998–1999 роках — представник Словенії в Раді Безпеки, голова Ради Безпеки. У 2000–2005 роках — помічник з політичних питань Генерального секретаря ООН Кофі Аннана. У 2005 рік повернувся до Словенії й поновив роботу в Люблянському університеті. З 23 грудня 2007 рік по 22 грудня 2012 рік — Президент Республіки Словенія.

Наукові інтереси стосуються питання захисту прав людини, прав меншин, використання сили державами тощо. Автор монографій «Принцип невтручання в міжнародних відносинах і міжнародному праві» (Любляна, 1984 рік), «Основи міжнародного права» (Москва, 2012 рік) та понад 100 наукових статей. Автор розділу про права людини діючої Конституції Словенії (затверджена 1991 рік).

Почесний доктор Московського державного інституту міжнародних відносин (2012 рік).

Має нагороди, у тому числі Великий хрест на ланцюгу ордену «За заслуги перед Італійською республікою» (2011 рік).

З перших днів Великої Вітчизняної війни брав участь у оборонних боях на Південно-Західному фронті в районі міст Луцьк, Броди, Рівне, Малин. У липні 1941 року був тяжко поранений, вже у грудні знов повернувся на фронт. Учасник запеклих боїв на Курській дузі та Белгородсько-Харківської операції, форсування рік Дніпро (саме за мужність і відвагу, вміле командування при забезпеченні переправи майор Ушаков 26 жовтня 1943 року був удостоєний звання Героя Радянського Союзу). Звільняв від гітлерівців Румунію, Венгрію, Чехословаччину. Пройшов шлях від командира саперного взводу до командира батальйону. 30 грудня 1944 року був удруге тяжко поранений, у кінці 1946 року — звільнений у запас.

Після демобілізації вчився на відділенні журналістики філологічного факультету Харківського державного університету імені О. М. Горького, яке закінчив у 1952 році. З 1956 року (після закінчення аспірантури) працював викладачем, доцентом кафедри історії КПРС. У1959—1963 роках обіймав посаду директора Центральної наукової бібліотеки університету.

Герой Радянського Союзу (1943 рік). Нагороджений орденами Леніна (1943 рік), Вітчизняної війни I ст, Червоного Прапора (1943 рік), Суворова III ступеня, Богдана Хмельницького ІІІ, ІІ, та І ступеня (2010 рік), медаллю «Золота Зірка» та іншими.

Область наукових інтересів охоплює наступні галузі: техніка і методи низькотемпературного експерименту; надплинний Не-3; квантовий магнетизм, магнетизм низьковимірних систем; не-Фермі-рідинні системи; теплоперенос у низьковимірних системах; магнетизм органічних металів. Найбільш суттєві наукові досягнення: охолодження рідкого Не-3 до 280 mK і спостереження ефекту незмочування стінок комірки домена, що однорідно прецесує; спостереження магнонного внеску у теплопровідність РЗ металів; спостереження балістичного, резонансного і квантового фононного транспорту у точених контактах; експериментальне спостереження спінових мод (екситонів і одноіонних зв’язаних станів) у гейзенбергівському планарному антиферомагнетику зі спіном S = 1.

Автор близько 170 наукових праць. Член багатьох національних і міжнародних наукових організацій: Міжнародного Інституту Кріогеніки (комісія А1/2, з 1995 року, у 1999–2007 роках — віце-президент), Міжнародної спілки чистої та прикладної фізики IUPAP (Комітет С5, у 1993–1999 роках та з 2008 року і дотепер), Європейського фізичного товариства (1995 рік), Американського фізичного товариства (1996 рік), член Словацької Академії наук (2002 рік).

Почесний доктор Закарпатського державного університету (2007 рік).

Лауреат премій за перемогу у національному конкурсі з організації педагогічного процесу ІSМР-99 (1999 рік), Словацької Академії наук за організацію експериментальної бази для досліджень в області наднизьких температур і досягнення у дослідженнях надплинного Не-3 (2002 рік), Міністерства освіти та науки України за великий особистий внесок у розвиток співробітництва в області науки та освіти (2005 рік). Нагороджений почесним срібним дипломом Діоніса Ільковича за досягнення у фізичних та хімічних науках (1999 рік), медаллю Словацької Академії наук за внесок у розвиток природничих наук (2002 рік) та іншими.

Автор понад 100 прозаїчних творів — новел, повістей та романів. Вірші «Каменярі» (1872 рік), «Вічний революціонер» (1880 рік), «Не пора...» (1880 рік), покладені на музику, стали гімнами для кількох поколінь учасників соціального та національного визволення. Його перу належать збірки поезій «З вершин і низин» (1887 рік), «Зів’яле листя» (1896 рік), «Мій Ізмарагд» (1898 рік), «Із днів журби» (1900 рік), поеми: «Панські жарти» (1887 рік), «Смерть Каїна» (1880 рік), «Сурна» (1890 рік), «Іван Вишенський» (1900 рік) і найвизначніша «Мойсей» (1905 рік). Майстер соціально-психологічної драми (поеми «Сон князя Святослава» (1895 рік), «Рябина» (1886 рік), «Учитель» (1896 рік) та «Украдене щастя» (1893 рік).

У численних наукових працях, зокрема таких як «Мислі про еволюцію в історії людськості» (1881–1882 роки), «Панщина та її скасування в 1848 році в Галичині» (1898 рік), «Польське повстання в Галичині 1846 року» (1884 рік), «Причинки до історії України—Русі» (1912 рік), «Дещо про стосунки польсько-руські» (1895 рік), «Стара Русь» (1906 рік) тощо були широко висвітлені проблеми всесвітньої історії та історії України.

Відстоював думку про існування єдиної української літературної мови, що склалася на основі київсько-полтавського діалекту, збагаченого говірками інших територій розселення народу. Цим питанням присвячені праці «Етимологія і фонетика в южноруській літературі», «Літературна мова і діалекти» (1907 рік), «Причинки до української ономістики» (1906 рік) та інші.

Був активним учасником громадсько-політичного життя. Виступив одним з організаторів Русько-української радикальної партії (РУРП) і автором її програми в 1890 рік Після розколу РУРП — фундатор Української національно-демократичної партії (1899 рік).

Був висунений на здобуття Нобелівської премії, Шведська академія наук визначила спеціального референта з цього питання, однак смерть письменника стала на заваді, оскільки премія не присуджується посмертно.

Наукові інтереси зосереджені у галузі математичної фізики. Один із засновників теорії усереднення диференціальних операторів з частинними похідними. Здійснив вичерпне дослідження крайових задач Дирихле в областях з дрібнозернистою границею для самоспряжених еліптичних операторів довільного порядку, знайшов усереднені рівняння для головних членів асимптотичного розкладу розв’язків цих задач і отримав оцінки швидкості збіжності до них.

Довів теорему про розпад початкових даних типу сходинки для рівняння Кортевега—де Фріза на нескінченну серію відокремлених хвиль-асимптотичних солітонів. У такий спосіб уперше отримав точну формулу для провідного члена асимптотики розв’язку, включаючи значення всіх констант, що входять до неї.

Низку досліджень присвячено теорії обернених задач електромагнітного зондування. Розроблені ним методи мають не лише чисто теоретичне значення, але й довели свою ефективність при обробці даних реальних геофізичних експериментів.

Автор понад 120 наукових праць та 3 монографій. Голова Вченої ради Математичного відділення та Спеціалізованої вченої ради ФТІНТу. Член редколегій двох міжнародних журналів та «Журналу математичної фізики, аналізу і геометрії» (ФТІНТ). Член Бюро Відділення математики НАН України.

Лауреат Державної премії України в галузі науки і техніки (1989 рік), премій НАН України імені М. М. Крилова (1996 рік) та імені М. О. Лаврентьєва (2007 рік). Нагороджений орденами «Знак Пошани» (1986 рік), «За заслуги» ІІІ ступеня (2008 рік), Грамотою Верховної Ради України (2010 рік).

Заступник голови об’єднання «Мистецький український рух» у Мюнхені (1945–1949 роки). Засновник об’єднання українських письменників «Слово». З 1946 року — професор Української Вільної Академії в Мюнхені, де в 1949 році отримав докторську ступінь. Викладав українську і російську мови у м. Люнд (Швеція).

У 1951 рік переїхав до США, був професором Гарвардського (1952–1954 роки) та Колумбійського (1954–1977 роки) університетів. Президент Української Вільної Академії наук у Нью-Йорку (1959–1961 роки, 1981–1986 роки, до самої смерті — почесний президент).

Наукові інтереси зосереджені в галузі слов’янської філології, зокрема історії українського мовознавства (морфології, синтаксису та лексикології), порівняльного аналізу української та інших слов’янських мов. Здійснив критичний аналіз різноманітних мовознавчих досліджень. Зробив значний внесок в історію української та білоруської мов, у реконструкцію праслов’янської мови. Досліджував спадщину О. О. Потебні.

Автор понад 800 праць, у тому числі 17 книг. Редагував журнал «Сучасність» (1978–1981 роки). Член редколегії журналу «Мовознавство» (Київ). У 2001 рік видав мемуари, в першому томі яких розповів про життя, навчання і роботу у Харкові в 1915–1943 роках, спілкування та співробітництво зі студентами та викладачами університету.

Член Товариства імені Т. Г. Шевченка (1949 рікІноземний член НАН України (з 1991 рік). Почесний доктор Альбертського (1983 рік) та Люндського (1984 рік) університетів, Національного університету «Києво-Могилянська академія» (1992 рік). Почесний член Харківського історико-філологічного товариства (1994 рік).

Лауреат премії імені Т. Г. Шевченка (2000 рік, передав грошову частину нагороди Українській гімназії № 6 у Харкові).

У 1952 році захистив кандидатську дисертацію, а в 1964 році — докторську дисертацію, присвячену створеній ним статистичній теорії антен.

Засновник нового наукового напрямку в радіофізиці — статистичної теорії антен (СТА). Ця теорія, що визначається як теорія антен із випадковими джерелами, дозволила вперше дослідити в повному обсязі властивості реальних антен, які є, по суті, випромінюючими системами з випадковими джерелами. Вперше в СРСР провів ґрунтовні експериментальні дослідження дальнього тропосферного розповсюдження радіохвиль. Розробив загальну теорію антен із зосередженими елементами. Одним із найважливіших результатів цих досліджень є детальна розробка теорії та практики побудови ректенних систем, які становлять доконечні елементи систем бездротового передавання енергії. Створив власну наукову школу, яка в галузі антен з нелінійними елементами (АНЕ) займає провідні позиції в світі.

Автор близько 300 наукових праць, у тому числі 16 монографій та низки винаходів. Підготував 20 докторів та 50 кандидатів наук. Його монографія «Питання статистичної теорії антен» (1970 рік) широко відома серед науковців. Член редколегії журналу «Радиотехника» та інших фахових видань.

Оганізатор і президент Української національної асоціації «Антени». Член Міжнародного товариства радіоінженерів (1998 рік), за його ініціативи були створені Східноукраїнське та Харківське відділення цього товариства. Академік і член Президії Академії прикладної радіоелектроніки. Почесний професор ХНУРЕ, Севастопольського НТУ, Таганрозького технологічного інституту та Південного Федерального університету (м. Ростов, РФ).

Заслужений діяч науки і техніки України (1991 рік), Соросівський професор (1994 рік). Лауреат премій АН СРСР імені О. С. Попова (1983 рік) і Держкомітету СРСР з народної освіти «За кращу наукову роботу» (1988 рік). Нагороджений 4 орденами та 18 медалями.

У 1977 році захистив кадидатську дисертацію, а у 1985 році — докторську дисертацію, з 1999 року — професор. Член-кореспондент (2003 рік), академік (2009 рік) НАН України.

Наукові інтереси у галузі квантової електродинаміки, фізики високих енергій та ядерної фізики. Розвинув теорію когерентної взаємодії частинок великої енергії з кристалами, передбачив ефект відхилення пучків частинок великої енергії при їх багатократному розсіянні на ланцюжках атомів зігнутого кристала (так звана умова Гриненка—Шульги), явище динамічного хаосу при русі швидких частинок у кристалах, ефект інтенсивного випромінювання надбар’єрних електронів у кристалах, ефект пригнічення випромінювання релятивістських електронів у тонких шарах речовини (ефект Терновського—Шульги—Фоміна). Запропонував низку ядерно-фізичних методів досліджень механізмів руху частинок у кристалах. Під його керівництвом створено новий науковий напрямок — фізика когерентних процесів при взаємодії частинок великої енергії з кристалічними та аморфними середовищами.

Автор понад 300 наукових праць, серед яких 5 монографій. Підготував 9 кандидатів наук та 4 доктора наук. Член Наукової ради НАНУ з проблем «Ядерна фізика та енергетика», Наукової ради країн СНД по застосуванню методів ядерної фізики в суміжних областях. Член редколегії «Українського фізичного журналу» (з 1989 року), «Вопросов атомной науки и техники», «Вісника Харківського національного університету імені В. Н. Каразіна».

Віце-президент Українського фізичного товариства (2004 рік).

Лауреат Державної премії України в галузі науки і техніки (2002 рік), премії імені О. С. Давидова НАН України (2000 рік).

Наукові інтереси вченого зосереджені на хімії високомолекулярних сполук і створенні фармацевтичних препаратів. Науково практична діяльність перш за все пов’язана зі створенням основної серії високовиробничих й екологічних технологій для загальної та функціональної гальваніки, мікроелектроніки й підготовки металевих поверхонь. Творець власної наукової школи.

Автор і співавтор понад 170 наукових праць, у тому числі відомої монографічної серії «Хімія функціональних груп» (1983 рік, Лондон), серії оглядів у галузі електронної побудови органічних сполук і генетично пов’язаних з ними іонів шляхом комплексного використання молекулярної спектроскопії й квантової хімії.

Член Європейської академії наук, мистецтв і літератури у Парижі. Почесний доктор Пловдивського університету імені Пасія Хілендарського (2001 рік), Варненського вільного університету, Софійського хіміко-технологічного і металургійного університету (2005 рік).

Почесний винахідник (1980 рік). Почесний громадянин м. Севлієво (1997 рік). Вписаний до Золотої книги винахідників і раціоналізаторів Патентного відомства Республіки Болгарія (1999 рік). Відзначений багатьма нагородами: відзнака «За вклад у технічний прогрес» (1970, 1972 роки); Димитрівська премія за створення основної технології сяючого покриття міді (1974 рік); Державна премія в галузі техніки (1974 рік); почесна відзнака Болгарської АН «Проф. Марин Дринов» (1997 рік); почесний знак на синій стрічці Софійського університету імені Св. Клімента Охридського (1998 рік); Золотий знак «Проф. Асен Златаров» Федерації науково-технічних союзів (2001 рік) і Союзу хіміков Болгарії (2002 рік); «Почесний знак Союзу вчених Болгарії» (2004 рік); Орден Стара Планіна І ступеня Республіки Болгарія (2004 рік); Орден Св. Кирила і Мефодія (2007 рік); Георгіївська медаль «Честь. Слава. Труд» I ступеня

З 1975 по 1984 рік очолював соціологічний відділ Інституту соціально-економічних проблем. У 1988–2000 роках — директор Інституту соціології АН СРСР (згодом Інститут соціології РАН), з 2000 року — головний науковий співробітник, голова Центру теоретичних та історико-соціологічних досліджень. Одночасно з 1995 року — декан факультету соціології Інституту соціологічної освіти Республіканського центру гуманітарної освіти (нині — Державний академічний університет гуманітарних наук, м. Санкт-Петербург).

Один із засновників Ленінградської соціологічної школи. Автор диспозиційної теорії регуляції соціальної поведінки особистості. Фахівець в області теоретичної соціології, теорії та методології соціологічних досліджень, соціології праці, соціології та соціальної психології, соціології науки. У сфері його наукових інтересів також класичні й сучасні теорії соціальних змін, теоретичні підходи до аналізу посткомуністичних трансформацій.

Автор понад 300 наукових публікацій, серед яких перший в СРСР підручник з методології соціологічного дослідження «Методологія та процедури соціологічних досліджень». Під його керівництвом підготовлено до захисту понад 60 кандидатських дисертацій. Працював як експерт міжнародних і російських наукових фундацій, зокрема Центру соціальних наук і документації у Відні (Австрія).

Почесний доктор Інституту соціології РАН, університетів Тарту і Гельсінкі, Самарського університету.

Науковий напрям роботи — радіофізика, плазмова електроніка, фізика напівпровідників. Основні наукові праці присвячені проблемам генерування, підсилення, поширення і нелінійної взаємодії електромагнітних хвиль у твердих тілах. Ним побудовано класичну і квантову теорії взаємодії електромагнітних полів і заряджених часток в неоднорідній плазмі твердих тіл, двомірному електронному газі, шарувато-періодичних структурах і квантових надрешітках. Ці результати заклали основу нових уявлень про природу колективної поведінки заряджених частинок в обмежених плазмоподібних середовищах.

Автор понад 300 наукових публікацій, в тому числі 3 монографій, підготував 12 кандидатів і 6 докторів наук. Голова Наукової ради НАН України з проблеми «Радіофізика та НВЧ електроніка», голова спецради ІРЕ імені О. Я. Усикова НАН України, член спецради ХНУ імені В. Н. Каразіна.

Дійсний член АН прикладної радіоелектроніки. Почесний науковий співробітник Міжнародного інституту IEEE (Міжнародного товариства інженерів, електриків та електроників). Заслужений професор ХНУ імені В. Н. Каразіна (2002 рік).

Заслужений діяч науки і техніки УРСР (1990 рік). Лауреат премії АН УРСР імені К. Д. Синельникова (1987 рік) та премії НАН України імені В. Є. Лашкарьова (2009 рік). Нагороджений орденами князя Ярослава Мудрого V ступеня (2004 рік) та «За заслуги» ІІІ ступеня (2008 рік), медаллю «За трудову доблесть» (1981 рік), знаками «Відмінник освіти України» (1998 рік) та НАН України «За наукові досягнення» (2009 рік).

Наукові інтереси охоплювали такі напрямки: тунельна та мікроконтактна спектроскопія нормальних металів, надпровідників, з’єднань з важкими ферміонами й змінною валентністю, напівметалів і напівпровідників; біофізичні дослідження енергії зв’язку в молекулярних кристалах.

У 1964 році уперше (спільно з І. Н. Дмитренком та В. М. Свистуновим) зареєстрував електромагнітне випромінювання, яке генерується тунельною структурою, що стало прямим підтвердженням існування нестаціонарного ефекту Джозефсона. Важливим досягненням було відкриття методу мікроконтактної спектроскопії, який забезпечував новий підхід до вивчення взаємодії електронів провідності з різними типами квазічасткових збуджень у металевих системах. Створювач експериментальних підходів і методів при проведенні біофізичних досліджень, таких як польова мас-спектроскопія енергії зв’язку в вакуумі між азотними основами нуклеїнових кислот, які кодують генетичну інформацію в ДНК, і метод кварцевого резонатора для дослідження ентальпії в молекулярних кристалах азотних основ та їх похідних.

Автор понад 250 наукових праць, серед яких 5 монографій та 4 винаходи. Підготував 20 кандидатів і 6 докторів наук.

Заслужений діяч науки і техніки України (2005 рік). Лауреат Державної премії України (1980 рік), а також премій ЦК ЛКСМ України з науки та техніки імені М. Островського (1967 рік); Хьюлетта-Паккарда Європейського Фізичного товариства (1987 рік); Фонду Олександра фон Гумбольдта (1996 рік), імені Б. І. Вєркіна НАН України (2006 рік), імені Лізи Мейтнер (Швеція, 2008 рік). Нагороджений орденом «За заслуги» III ступеня (2008 рік).

Визнаний експерт у галузях космічної геодинаміки та фундаментальної астрометрії. Виконав великий цикл досліджень з вивчення руху полюсів Землі, вперше визначив новий тип вільної добової нутації Землі, запропонував нові підходи до побудови глобальної земної та небесної систем координат.

Автор понад 200 публікацій, зокрема низки монографій і популярних видань.

Віце-президент Міжнародного астрономічного союзу (1982–1986 роки), президент Комісії МАС «Обертання Землі» (1982–1986 роки). З 1991 року очолює створену за його ініціативи Українську астрономічну асоціацію. Співголова секції Міжнародної геодезичної асоціації, голова дирекції Міжнародної служби обертання Землі (1992–1993 роки), віце-президент Європейського астрономічного союзу (2004–2009 роки). Член Польської академії наук (1997 рік), академік Міжнародної академії астронавтики (1999 рік) та багатьох інших міжнародних наукових організацій.

Заслужений діяч науки і техніки України (1988 рік). Лауреат Державної премії СРСР (1986 рік), Державних премій України в галузі науки і техніки (1983, 2003 роки), премій імені М. Островського (1970 рік), НАН України імені Є. П. Федорова, міжнародної премії імені Рене Декарта (2003 рік), імені Олекси Гірника (2005 рік). Нагороджений орденами «Знак Пошани» (1982 рік), «За Заслуги» ІІІ (1997 рік) та ІІ ступеня (2000), Св. архістратига Божого Михаїла (УПЦ КП, 1999 рік), «Дружба» (РФ, 2001), почесною відзнакою НАСА. Одна з малих планет за номером 2728 має назву «Яцків».