Цікаві історії

З моменту свого заснування Харківський університет приймав чимало подарунків. Так, засновник університету В. Н. Каразін передав до його бібліотеки чимале зібрання книг. Завдяки особистому дарунку С. Потоцького в 1804 році виникла нумізматична колекція університету, що через деякий час стала кращим з подібних університетських зібрань у Російській імперії. Відомий ботанік, почесний академік М. С. Турчанінов подарував вищому навчальному закладу власні унікальну колекцію рослин та бібліотеку. І цей перелік можна продовжувати нескінченно.

Серед цих подарунків траплялися і незвичайні. Так, в період ректорства Д. І. Багалія, у вересні 1909 року відомий промисловець, сахарозаводчик та один з найбільш відомих в Росії меценатів П. І. Харитоненко подарував alma mater п’ятимісячне левеня. Маленького царя звірів було доставлено до Південно-російського товариства акліматизації в Університетському саду.

Сьогодні, мабуть, неможливо уявити життя міста без відкритих для глядачів «домівок» морських тварин — дельфінарію, океанаріуму, чисельних акваріумів тощо. Між іншим, спілкування з підводними жителями далеко не завжди було таким доступним. Скажімо, в 30-ті роки ХХ сторіччя існування навіть маленького акваріуму викликало неабияку увагу.

Саме тому справжньою подією міського масштабу стало встановлення в грудні 1937 року у приміщенні біологічного факультету Харківського університету морського акваріуму. В ньому, зокрема, можна було побачити морські хризантеми — актинії, що колихалися у воді, крабів, які пересувалися поміж великих каменів. На одному з крабів розмістився морський жолудь, також з породи раків...

Відкриття акваріуму мало навчальну мету. Адже до цього часу студентам біологічного факультету демонстрували морських тварин виключно у заспиртованому вигляді, що не могло надати їм повного уявлення про всі особливості життя та діяльності мешканців підводного світу. Отже, після відкриття акваріуму студенти отримали можливість наочного вивчення особливостей живої фауни моря.

У 1853 році в Свято-Антонівському домовому храмі Харківського університету було створено студентський хор, який існував майже 20 років. Хор вважали кращим у місті, тому університетська церква користувалася великою популярністю.

З осені 1873 року в студентському хорі співав видатний діяч російської сцени М. М. Синельников, який писав про це у своїх спогадах: «Матеріальна нужда змусила мене взяти участь у студентському хорі, дуже популярному в Харкові. Ми співали у святкові та передсвяткові дні в церквах і виступали на концертах, виконуючи українські старовинні пісні».

За свої виступи студенти отримували невелику платню. З 1875 року в харківській університетській церкві співав кращий на той час хор Латинського, а з 1885 року — хор І. Туровєрова. У цей період окремі студенти продовжували співати в церковному хорі (деякі навіть звільнялися за це від плати за навчання).

Цікавий епізод, що відбувся під час відвідання Харківського університету імператором Миколою І весною 1850 року, описує в своїх мемуарах майбутній викладач Санкт-Петербурзького університету Петро Ісайович Вейнберг: «Поміж студентів того часу був дехто Сибильов — «плотний та високий юнак, з волоссям майже вогняного кольору, що мало вигляд жорсткої щетини, і величезними, теж щетиністими бакенбардами; носити на обличчі цю прикрасу не заборонялось». Розгніваний таким виглядом студента імператор наказав: «Вигнати усіх, нехай залишиться хоч один, але щоб був схожий на людину!».

Після цього інциденту, за свідченням автора спогадів, «в університеті розпочалась «чистка», за результатами якої багатьох студентів було виключено. Наступного року імператор знов приїхав до Харкова, але не захотів відвідати університет, обґрунтувавши це своєю впевненістю в тому, що його наказ було виконано.

В радянський період виникло нове явище в соціально-економічному житті студентства — студентський будівельний рух, що набув організаційного оформлення наприкінці 50-х років ХХ століття на цілині. Остронь від цього явища, звісно, не залишились і студенти Харківського університету, які будували дороги, тепломагістралі, споруджували будинки, і навіть цілі вулиці. І сьогодні існує на цілині вулиця, збудована у 1956 році зусиллями студентів першого студентського будівельного загону Харківського університету — Вулиця імені Харківського університету.

Як відомо, в дореволюційних університетах існувала посада інспектора, в чиї обов’язки входив нагляд за поведінкою студентів. Одним з інспекторів Харківського університету був чоловік на ім’я Гріппенберг, відставний полковник артилерії, який вирішив привласнити студентам особливі номери для попередження безладів. Про цей випадок згадує студент університету Н. Леваковський: «Нас занумерували, і зроблено це було таким чином: коли ми були на лекції і залишали шинелі та кашкети в так званій збірній залі (кожен на своєму місці), казенний кравець приходив з готовими нумерами, вирізаними із сукна, і нашивав їх кожному на підкладці як шинелі, так і кашкету. Нумери ці для студентів різних факультетів були для чогось різного кольору.

Як тепер пам’ятаю: я був № 77, зелений. Мета цього нумерування полягала у тому, щоб субінспектори мали можливість дізнатися прізвища студентів, захоплених ними, наприклад, в готелі. Але і ця військова хитрість мало допомагала, студенти не залишали шинелі при вході, в загальній передній, тому пустощі продовжувалися».

З кінця ХІХ століття в студентському середовищі стає поширеним проведення так званих самопереписів, що являли собою тематично різноспрямовані соціологічні дослідження та проводилися самими студентами.

Зокрема, в середині 1890-х років перепис було проведено на медичному факультеті Харківського університету в якості практичних занять з антропології, який було присвячено дослідженню факторів, що позитивно та негативно впливали на студентський організм.

У 1900 році студентами юридичного факультету під керівництвом професора Міклашевського було складено опитувальний бланк, який містив 50 питань. Загалом отримано до 100 відповідей, які, однак, залишились необробленими.

Ще одну анкету для перепису студентів Харківського університету було розроблено напередодні сторіччя з дня заснування вищого навчального закладу. 19 грудня 1903 року за дозволом ректора університету М. Куплеваського її було надруковано окремим виданням. Анкета містила 108 питань з усіх аспектів життя та діяльності університетської молоді (освіта, родина, матеріальне становище, харчування, стан здоров’я, навчання, плани на майбутнє тощо).

У 1908 році старостат та професійна Спілка студентів-юристів Харківського університету звернулась до керівників статистично-економічного семінару юридичного факультету з проханням розробити програму економічного перепису студентів Харківського університету, а також студентів-ветеринарів та слухачок вищих жіночих курсів. Прохання отримало доброзичливий відгук. Анкета з 29 питань та багатьох підпитань, що стосувались житлових умов, харчування, захворюваності та одягу респондентів, була складена в порядку практичних занять зі статистики. При проведенні перепису 1909 року в університеті було роздано 4 279 опитувальних бланків, отримано ж 1 987, тобто всього відповіло 46,4 %.

Загалом, в Харкові було проведено 7 таких самопереписів.

На початку ХХ століття студенти Харківського університету, стурбовані проблемами лікування, намагалися вирішити їх самотужки та за допомогою університетських викладачів і лікарів. У 1910 році виникло «Товариство допомоги хворим нужденним студентам, які навчаються у вищих навчальних закладах міста Харкова», членами якого були самі студенти Харківського університету (передусім, медики). Товариство утримувало студентську амбулаторію, в якій, крім відповідального лікаря-розпорядника, що знаходився на оплачуваній службі, добровільно працювало 50 лікарів.

У 1911–1912 роках амбулаторією було надано допомогу 3 722 студентам. Товариство надавало допомогу і на дому. Крім того, воно мало для своїх членів (їх кількість складала близько 3000) безкоштовні та пільгові місця в різних лікарнях, санаторіях тощо. Саме на базі цього товариства та його амбулаторії у 1921 році було створено студентську лікарню імені П. І. Шатилова, яка функціонує і сьогодні (студентська лікарня № 20).

У другій половині ХІХ століття при Харківському університеті існували студентський оркестр та хор. У 1888 році до них записалося 25 чоловік. Першим диригентом став викладач музичного училища А. Е. фон Глен. У 1890 р. за запрошенням В. І. Сафонова фон Глен спочатку стає професором, а згодом — помічником ректора Московської консерваторії. Серед учнів професора — відомі в усьому світі віолончелісти К. А. Миньяр-Белоручев, К. Вилкомирський, Г. Пятигорський та інші.

В подальшому диригентом оркестру та хору був І. М. Туровєров, колишній студент історико-філологічного факультету Харківського університету. За даними на 1908 рік в хорі налічувалось 40 студентів, в цей час в університеті діяв також і окремий вірменський хор.

Починаючи з 60-х років ХІХ століття серед інтелігенції, і в тому числі, серед студентів, набувають розповсюдження гуртки самоосвіти. Їх учасників характеризував, з одного боку, інтерес до теоретичних проблем, а з іншого — до живої дійсності та перспектив її перетворення.

Про такий гурток згадує і студент Харківського університету того періоду М. М. Ковалевський, у майбутньому відомий історик, юрист, соціолог, етнограф, професор Московського та Петербурзького університетів, академік Петербурзької Академії наук. За свідченням М. М. Ковалевського, в його будинку на вечірніх сходинах збиралось чимало людей, які знайомили один одного з досягненнями природничих наук, медицини, історії та юриспруденції. «Всі ми без розрізнення спеціальностей цікавились виключно суспільними питаннями, не виходячи при цьому з чистої теорії», — згадував М. М. Ковалевський.

Зі спогадами про студентський гурток у М. М. Ковалевського була пов’язана пам’ять про його першу літературну працю, в якій автор викладав погляди П. Ж. Прудона щодо принципу «економічної взаємності».