Університетський простір

Одна з найстаріших будівель міста, пам’ятка архітектури XVIII століття, збудована у 1770–1777 роках.

У 1787 році, під час подорожі з Санкт-Петербургу до Криму, в палаці зупинялась імператриця Катерина ІІ. Певний час тут зберігався імператорський трон, який потім відправили до Санкт-Петербургу за наказом Павла І.

Пізніше в будівлі було розташовано резиденцію губернатора. У 1804 році, після часткової реконструкції, виконаної архітектором Є. О. Васильєвим, палац передано Харківському університету.

Прототипом будівлі вважають Путьовий палац у Великому Новгороді.

Наразі це головний корпус Української інженерно-педагогічної академії.

Корпус Центральної наукової бібліотеки Харківського національного університету імені В. Н. Каразіна збудований у 1903 році. В дореволюційний період в ньому також розміщувалася університетська бібліотека. Архітектором корпусу виступив випускник Петербурзької Академії Мистецтв В. В. Величко, який з 1895 року обіймав посаду архітектора Харківського навчального округу та університету.

Колишній корпус університету, збудований протягом 1823–1831 років архітекторами Є. А. Васильєвим та І. Вателетом у стилі класицизму. Витонченості архітектури колишнього палацу губернатора тут протиставлений лаконізм шестиколонного іонічного портика з фронтоном, піднесеним на широкі сходи. Його колони прекрасно читаються на фоні затіненої лоджії, позбавлені декоративного оздоблення стелі підкреслюють велич входу до храму науки.

В будинку було розташовано бібліотеку, обсерваторію, університетський домовий храм та актову залу. Храм прикрашали ікони, виконані В. Л. Боровиковським та О. Г. Венеціановим.

Під час Великої Вітчизняної війни було зруйновано купол храму, будівля отримала серйозні пошкодження. У 1950-ті роки архітектор О. Г. Окулич-Каразін провів реконструкцію корпусу. У 1963 році тут було розміщено кінотеатр «Піонер» (з 1973 року — кінотеатр «Юність»). В 1990-ті роки кінотеатр біло зачинено, а в будівлі розташовано Український культурний центр «Юність».

Будівлю юридичного факультету Харківського імператорського університету збудовано архітектором В. В. Величко у 1909 році.

Наразі в будівлі розташовано навчальний корпус Української інженерно-педагогічної академії.

Довідково. Історія юридичного факультету Харківського університету бере початок у 1804 році, з моменту створення відділення морально-політичних наук, яке невдовзі перетворилося на факультет.

Будівля споруджена у 1929 році архітекторами С. С. Серафімовим та М. А. Зандберг-Серафімовою і виконана в єдиному стилі з Будинком державної промисловості (Держпромом). Її проект мав назву «Догнати і перегнати», а сам корпус був найвищою світською будівлею м. Харкова до Великої Вітчизняної війни.

У 1950-ті роки будівлю капітально реконструйовано: надбудовані крила, забудовані переходи між ними та баштовою частиною, закритий двір з боку саду імені Т. Г. Шевченка.

У 1955 році корпус передано Харківському університету на честь 150-річчя з дня його заснування.

Всередині будівлі увагу привертають вітраж центральних сходів та монументальні розписи в фойє актової зали (художники Г. В. Тищенко, А. Ф. Пронін).

Будівництво сучасного Північного корпусу університету почалось у 1929 році та було завершено вже після Великої Вітчизняної війни (у 1954 році). Спочатку в будівлі планувалось розміщення Будинку уряду УРСР, потім її передали центру управління сільським господарством України.

З 1946 року тут розмістилась Військова інженерна радіотехнічна академія
протиповітряної оборони імені маршала Л. О. Говорова.

У 2005 році будівлю передали Харківському національному університету імені В. Н. Каразіна
з нагоди 200-річного ювілею з моменту його заснування.

У 2008 році в корпусі проводилися зйомки фільму французького виробництва «Прощальна справа». Колишня будівля військової академії зображувала будівлю Генштабу в Москві.

Пам’ятник засновнику Харківського університету Василю Назаровичу Каразіну — один із перших пам’ятників у місті Харкові.

Модель скульптури пам’ятника в глині була замовлена петербурзькому скульптору І. І. Андреалетті, а проект п’єдесталу — академіку архітектури О. М. Бекетову. Автори зобразили В. Н. Каразіна під час промови перед громадськістю міста 1 вересня 1802 року, в якій він обґрунтовував необхідність створення Харківського університету.

Урочисте відкриття пам’ятника відбулося 20 червня 1907 року.

Встановлений у 2010 році біля входу в Північний корпус університету.

Дмитро Іванович Багалій — видатний історик, суспільний діяч, член Державної ради від Академії наук та університетів, ректор Харківського університету (1906–1910), Харківський міський голова (1914–1917), один з перших українських академіків. Автор ряду фундаментальних праць з історії м. Харків, Слобідської України та Харківського університету.

Встановлений у 2010 році біля входу в Північний корпус університету.

Олександр Михайлович Ляпунов — видатний математик і механік, академік Петербурзької Академії наук (з 1901 року), іноземний член-кореспондент Паризької Академії наук (з 1916 року), голова Харківського математичного товариства (з 1899 року). Засновник теорії стійкості руху матеріальних систем. Автор досліджень з механіки та математичного аналізу.

Скульптура, встановлена у 1999 році, присвячена студентам Харківського університету, які на початку Великої Вітчизняної війни вступили до лав армії та вирушили на фронт бойових дій. Майже 300 харківських студбатівців загинуло в боях під Білою Церквою. Подвиг студентів знайшов відображення в книзі Олеся Гончара «Людина і зброя».

Ініціатива створення пам’ятника належить харківським студентам кінця 1970-х — початку 1980-х років.

На гранитних постаментах зображено постаті п’яти бронзових фігур — чотирьох студентів та дівчини. Хлопці йдуть на фронт. Один з них прощається з дівчиною, інший обертається назад, немов прощаючись з колишнім життям.